Українські євреї звернулися до громадянського суспільства

Українські євреї звернулися до громадянського суспільства із закликами нарешті усвідомити трагедію Бабиного Яру як частину української історії та української історичної пам’яті та не допустити осквернення пам' яті жертв Бабиного Яру

Звернення українських євреїв до громадянського суспільства України

 

Ми, українські євреї, як і багато євреїв різних країн, безумовно, підтримуємо ідею увічнення пам'яті десятків тисяч євреїв та людей, інших національностей та конфесій, вбитих нацистами у Бабиному Яру в роки Другої світової війни. Кращі представники нашого та інших народів боролися за це багато років. Але нам не однаково, хто і якою ціною втілить цю ідею в життя.

Вважаємо неможливим і неприпустимим будь-яке рішення, що передбачає будівництво на території кладовищ і місць масових поховань – це абсолютно суперечить єврейській та загальнолюдській традиції й моралі.

Тому ми підтримуємо український проект комплексної меморіалізації Бабиного Яру, яка не передбачає жодного фундаментального будівництва на землі, де знаходилися православне, єврейське, караїмське та мусульманське кладовища, і де поховані останки десятків тисяч жертв нацистських катів. Саме тому нас обурили плани

ініціаторів створення російського проекту Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" (МЦГБЯ) побудувати так звану тимчасову поминальну синагогу на території колишнього Кирилівського православного цвинтаря в урочищі Бабин Яр, одразу за пам'ятником "Менора".

Це вже не перша спроба керівництва російського проекту цинічна й неприйнятна для релігійних євреїв, як і для віруючих всіх конфесій, і взагалі, для нормальних, порядних людей, використовувати територію кладовищ і заповідника "Бабин Яр" для просування своїх провокаційних ідей і піар-акцій.

Нагадаємо сумнівну в естетичному плані арт-інсталяцію, присвячену річниці початку розстрілів у Бабиному Яру та встановлену у вересні поточного року, всупереч протестам громадськості, безпосередньо на землі зруйнованого Єврейського кладовища.

Саме на цьому місці ініціатори МЦГБЯ обіцяють побудувати величезний комплекс меморіалу-музею в порушення всіх можливих заборон і обмежень єврейської релігії, а також українського законодавства і міжнародних зобов'язань України.

Єврейська релігійна традиція однозначно забороняє будь-яке будівництво на місцях кладовищ і масових поховань. Спроба побудувати синагогу на землі Православного кладовища є образою єврейських духовних і моральних цінностей, а також відвертою провокацією проти православних віруючих, проти всіх, чиї рідні та близькі упокоєні на Кирилівському цвинтарі.

Безкарність надихає. Схоже, що російські мільярдери – спонсори проекту (Фрідман, Хан і Фукс) більше, ніж у будівництві меморіалу, зацікавлені в провокуванні громадського обурення проти його створення.

Мета подібних провокацій – порушити міжконфесійний і міжетнічний мир в Україні, а тих, хто виступає проти подібного блюзнірського будівництва, на весь світ оголосити "жахливими українськими антисемітами".

Люди, що оголошують себе ревнителями пам'яті жертв Голокосту, ще більше, ніж інші, не сміють оскверняти поховання – ні місця, де мученицькою смертю гинули жертви нацистів, ні території зруйнованих радянською владою кладовищ.

Порядна людина не може, не має права примиритися з подібним святотатством.

Просимо тих, хто поділяє нашу позицію і побоювання, підтримати це Звернення.

Просимо у ваших відповідях на даний лист та у коментарях на ФБ повідомити, чи дозволяєте ви також приєднати своє ім'я, прізвище і країну проживання до даного Звернення.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.