100 років Миколі Руденку: як КҐБ мстився дисиденту й правозахиснику

До ювілею засновника Української Гельсінської Групи опубліковані онлайн 35 документів з його архівно-кримінальної справи.

Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України та Архівом національної пам'яті публікують онлайн 35 документів зі справи письменника та правозахисника.

 
Микола Руденко (праворуч)

Микола Руденко, український дисидент, письменник, філософ, економіст, народився 19 грудня 1920 року.

Учасник Другої світової війни, під час якої отримав важке поранення, член Спілки письменників України та КПСС, був виключений з партії та репресований за правозахисну діяльність та "антирадянську пропаганду". На долю Миколи Руденка випало і "лікування" в психіатричній лікарні, і табори суворого режиму з подальшим засланням.


Документи можна завантажити на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху за посиланням.

До збірки документів увійшли:

●      анкета арештованого;

●      особисті світлини;

●      протоколи допиту та обшуків;

●      листи Миколи Руденка: до Леоніда Брежнєва, у відділ науки ЦК КПСС, прокурорам, російським дисидентам;

●      записи його дружини Раїси Руденко;

●      офіційні документи Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод: Декларація УГГ та 1-й2-й3-й Меморандуми;

●      вірш-відповідь Миколи Руденка на анонімні погрози;

●      обвинувальний висновок по справі Миколи Руденка і Олекси Тихого;

●      нотатки Миколи Руденка, знайдені у психоневрологічному шпиталі;

та ін.

"Один із документів — запис телефонної розмови Руденка з представником інформаційної служби "Смолоскип" у Вашингтоні Богданом Ясинем, де правозахисник розповідає про умови утримання політичних в'язнів у психлікарнях, — говорить координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Він наводить приклад Йосипа Терелі, учасника греко-католицького правозахисного руху, у палаті якого один рушник ділили 38 людей, а харчування скидалося на тюремне".

Дружина, Раїса Руденко, писала, що її чоловіка примусово і шантажем утримували у психоневрологічному диспансері. "Виключення зі Спілки письменників не переживає як травму", — така причина була вказана у висновку психіатра, за яким Руденка відправили "на лікування".

Цікаво що, під час проведення слідства над Руденком протоколи допиту УКҐБ по Донецькій області були написані українською мовою, а у Києві — російською.

На сайті Електронного архіву Українського визвольного руху також можна ознайомитися з колекцією Документи КГБ про Українську Гельсінську Групу


Руденко Микола Данилович
 — (19.12.1920–01.04.2004) – письменник, поет, філософ, громадський і політичний діяч, правозахисник, дисидент. Член Української вільної академії наук у США, почесний член французької  та японської секцій ПЕН-клубу. Герой України. У січні–березні 1976 був підданий психіатричній експертизі. У листопаді 1976 створив і очолив Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Заарештований в лютому 1977, у липні був засуджений  до 7-ми років таборів та 5-ти років заслання. У грудні 1987 йому із дружиною було дозволено виїхати за кордон. У вересні 1990 подружжя повернулося в Україну, поновлене в громадянстві та в 1991 реабілітоване. У 1993 Руденко отримав Державну премію України ім. Т .Шевченка. В економічних працях критично осмислив марксистську теорію диктатури пролетаріату.

Нагороджений орденом "За заслуги" 3-го ст. Похований у місті Київ.


Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.