Інститут нацпам'яті та "Історична правда" презентували цикл фільмів про українських дисидентів. ВІДЕО

УІНП та «Історична правда» презентували документальний проєкт, присвячений трьом українським дисидентам – Ірині Стасів-Калинець, Миколі Руденку та Святославу Караванському.

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 
Засновник та головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані

"Документальний цикл складається з трьох короткометражних фільмів про Ірину Стасів-Калинець зі Львова, Миколу Руденка з Луганщини та Святослава Караванського з Одеси.

Ми представляємо цей проєкт 30 жовтня не випадково – це День політв'язня в СРСР. Всі ці три постаті були політв'язнями радянського режиму", - сказала під час презентації в Укрінформі авторка ідеї, продюсерка циклу, співробітниця УІНП Любов Крупник.

Вона додала, що фільми створені для широкої аудиторії, їх можна безкоштовно використовувати в школі, у вищих навчальних закладах. Вони будуть викладені на сайті Українського інституту національної пам'яті.

"Цей проєкт – про людей, які провели роки у тюрмах лише за те, що вони хотіли бути українцями. Я сподіваюсь, що фільми заохотять молодь прочитати про них більше, бо головна функція і нашого сайту, і нашої телевізійної команди, і всього, що ми робимо в останні роки, - це спроба заохотити людей до розуміння, що минуле – це дуже цікаво і дуже складно", – підкреслив ведучий фільму – засновник та головний редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані.

Він додав, що багато речей у фільмах спростили, "викинули цілі пласти родинних історій, складні стосунки між дисидентами".

"Було би неправильно сказати, що всі дисиденти були друзями, там були люди, непримиренні один до одного. Це було живе суспільство, воно було не ідеальне, не бронзове. І ми не вперше пробуємо показати людей з підручника простими людьми", - розповів історик.

Кіпіані зауважив при цьому: "Це фактично спроба показати сучасним молодим українцям навіть не як приклад – бо сьогодні не треба друкувати у криївках матеріали або за українську мову йти у тюрми, - а що треба просто бути українцями, кожному на своєму місці. Бути українцями у всьому багатоманітті цього явища".

Він розповів, що за сім років "Історичної правди" було записано, напевно, спогади сотні людей, а станом на сьогодні до 90 відсотків цих людей вже нема.

"Ми ще трошечки встигли. Але не записали дуже багатьох. Святослав Караванський помер відносно недавно у США. Ми не мали можливості до нього поїхати. Багато прикладів є, коли ми просто не встигаємо. І держава повинна підставляти плече, давати можливість, щоб журналісти записали інтерв'ю, зняли відео і це можна було використовувати у виховних, наукових цілях", - зазначив Кіпіані.

Режисерка циклу, авторка сценарію Ольга Мовчан, своєю чергою, зауважила, що "усвідомлення того, наскільки у нашій країні в різний час люди в різних її куточках однаково бачили ситуацію, вразило знімальну групу", яка вже 7 років знімає відео на історичну тематику.

"І на сході, і на заході, і в Одесі були люди схожого бачення, готові фактично своїм життям пожертвувати заради України. Це вражаюче. Я сподіваюся, що глядачам буде цікаво подивитися і буде цікаво і далі довідуватися про українських дисидентів, створювати собі героїв, звертати увагу на те, які надихаючі постаті є в нашій історії", - сказала вона.

Син Миколи Руденка Олег Руденко зауважив, що в цілому йому фільм про батька дуже сподобався, він правдивий, але, на жаль, закороткий, багато подій не висвітлено, зокрема, про цікаві роботи батька про світобудову Всесвіту, яким він присвятив багато років. "Хотілось би, щоб фільм був більший. Може, це ще колись і станеться", - додав він.

Старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Олег Бажан акцентував, що автори проєкту відібрали героями таких людей, як Святослав Караванський, Ірина Калинець, Микола Руденко, які були виразниками суспільної активності в той час.

"Це те, чого не вистачає зараз, коли треба завжди і в усьому проявляти громадянську позицію. І саме ці постаті є взірцем для сучасного українського покоління. Ці постаті є виразниками руху творчої, гуманітарної інтелігенції, яка репрезентувала в той час рух опору і боротьбу проти русифікації", - наголосив він.


Як зазначалося, у 2020 році виповнюється 100 років від дня народження Святослава Караванського та Миколи Руденка, а також 80 років, як народилася Ірина Стасів-Калинець.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.