АНОНС: Онлайн-лекція "78 років УПА: як формувалася армія повстанців"

Падіння Польської Держави, півторарічні більшовицькі експерименти в Західній Україні, послідовність націоналістів привели до того, що в 1942—1943 рр. саме націоналістичні організації (особливо бандерівська ОУН) стали виразниками позиції більшості західних українців. Населення, розчароване, як двадцятирічним досвідом співжиття з поляками, так і комунізмом та німецьким «визволенням», усе частіше бачило вихід у створенні власної Української Держави, і тому все більше людей були готові піти за націоналістами, які оголошували безкомпромісну й тотальну боротьбу за державність. У таких умовах на Волині та Поліссі формується повстанський рух, що згодом стає відомий як Українська повстанська армія.

Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.

 

У жовтні 1943 року в історії бандерівської ОУН відбулися дві важливі події — на початку місяця з інспекцією на Волині та Поліссі побував фактичний керівник Організації Роман Шухевич.

Перед "Тарасом Чупринкою" стояло завдання ознайомитися з досвідом розбудови УПА і визначити, наскільки доцільно переносити його на інші території України. Судячи з усього, побачене справило на Шухевича колосальне враження.

"Повстанські республіки" з цивільною адміністрацією, школи, система медичного обслуговування населення, підприємства, які виробляли сірники з символікою лісової армії, млини, молочарні, мармеладні і макаронні фабрички, майстерні з пошиття уніформ і ремонту зброї, старшинські та підстаршинські школи, все це виглядало наче якась цілком інша реальність, яка не вписувалась у загальну воєнну картину.

Після відвідин Роман Шухевич став беззастережним прихильником поширення волинського досвіду на інші регіони України. Він особисто очолив УПА і таким чином зосередив у своїх руках керівництво всією збройною боротьбою.

Прибувши з Волині до Львова, Роман Шухевич наприкінці жовтня 1943 року скликав першу після ІІІ Надзвичайного великого збору конференцію ОУН. На зібранні він відзвітував про свою поїздку і про стан УПА на Волині. Після дискусій було ухвалено рішення поширювати волинський досвід на Галичину і Правобережжя.

Волинь і Полісся мали залишатися головними базами повстанського руху, там передбачалося створювати великі продовольчі склади, концентрувати збройні запаси, готувати кадри. Вже організовані групи повстанців із волинських та поліських лісів мали рейдувати в інші області і закріплюватися на місцях.


Звідки взялася така організована збройна структура і що передувало її появі – розповість історик Іван Патриляк. Доктор історичних наук, декан історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка є фахівцем з історії українського націоналізму, зокрема ОУН та УПА.


Час: 13 жовтня, вівторок, 17:00


Трансляція відбудеться на офіційній сторінці УІНП у Фейсбуці та буде доступною для вільного перегляду.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.