Центр Довженка – без директора і фінансування

Цінні кіноплівки, що зберігаються у Центрі Довженка, перебувають під загрозою

Національний центр Олександра Довженка від початку року не отримує держфінансування – повідомляє УП.Життя.

Він не може виплачувати заробітну плату працівникам. А претензії кредиторів задовольнятимуть, арештувавши майно центру.

 

Про це йдеться в заяві, яку Центр опублікував на своїй сторінці у Facebook.

Від початку 2020 року Центр не отримав плановане державне фінансування за бюджетною програмою, оскільки Міністерство фінансів не затвердило проєкт паспорту програми.

Директор Центру Іван Козленко повідомив, що йде з посади:

"Керувати ліквідацією Національного центру Олександра Довженка, розвитку та встановленню міжнародної репутації котрого я присвятив 8 років свого життя, я відмовляюсь".

Зараз у Центрі проходить обшук, правоохоронці вилучають документи посторонній кримінальній справі.

Голова Державного агентства з питань кіно Марина Кудерчук  прокоментувала ситуацію виданню Радіо Свобода.:

"Ця інформація неправдива – це єдине, що вам можу сказати. Я рекомендую ставити питання Міністерству культури", – заявила Кудерчук.

На зберіганні в Центрі Довженка знаходиться більше 42 000 одиниць зберігання кіноматеріалів (більше 5 000 найменувань кінотворів) — художніх, анімаційних, документальних та науково-популярних фільмів здебільшого українського виробництва.

Найстаріший фільм, що зберігається в фондах Центру Довженка — нітратна плівка 1909 року. Найстаріший художній фільм українського радянського виробництва - 1922 року.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"