Припинити провокативне прославляння підрозділу "Беркут". Заява Музею Майдану

Національний меморіальний комплексу Героїв Небесної сотні – Музей Революції гідності виступив з офіційною заявою «щодо провокативних дій, які загрожують національній безпеці та нівелюють засадничі цінності правової суверенної держави»

 
Бійці спецпідрозділу "Беркут" на вулиці Михайла Грушевського в Києві під час Євромайдану
Reuters

Музей Майдану відреагував на відкриття на Черкащині музейної експозиції, присвяченої спецпідрозділу "Беркут".

У спеціальній заяві там нагадали про роль "Беркуту" у протистоянні на Майдані у 2013-2014 рр.

"Нагадуємо, що саме цей спецпідрозділ МВС України здійснив жорстоке побиття мирних протестувальників у листопаді 2013 року, що спричинило вихід на вулиці мільйонів громадян із вимогою покарання винних і дало початок Революції Гідності.

Нагадуємо про прицільну стрільбу по протестувальниках на вулиці Михайла Грушевського в січні 2014 року, зокрема по журналістах, які виконували службові завдання у спеціально маркованих жилетах. Про кадри знущання та тріумфального фотографування своїх жертв. Про світлошумові гранати з доданим до них шротом для максимального ураження протестувальників там само, на Грушевського.

Нагадуємо про те, як 18 лютого "Беркут" пліч-о-пліч із бандитами злагоджено нападав, як нівечив і вбивав беззбройних громадян.

Нагадуємо про тисячі поранених пострілами з травматичної та вогнепальної зброї й потерпілих унаслідок застосування гранат, газів або жорстокого побиття, про викрадення громадян із лікарень і дальше катування їх у міліцейських відділках.

Нагадуємо врешті про Небесну Сотню – жоден із загиблих не був бойовиком, не мав зброї, і єдиною причиною їх загибелі була участь у протесті з вимогою зупинити свавілля влади, захистити державну незалежність України та її демократичне майбутнє. Нагадуємо про цинізм дій спецпризначенців та специфічний "почерк" прицільного вогню на ураження стосовно беззбройних мітингувальників.

Боротьба з протестувальниками неодноразово супроводжувалася наругою над державним прапором і державною мовою, в чому також виявлявся антидержавний та антинародний характер тогочасних силових структур" - йдеться у заяві Музею.

Музей Майдану готовий надати межирицькому музею, де відкривалась виставка про "Беркут", "докази злочинного характеру дій силовиків із метою ліквідації мирного протесту".

Також меморіальний комплекс-музей Героїв Небесної сотні – Музей Революції гідності закликав Державне бюро розслідувань і Службу безпеки України перевірити факти щодо вшанування "Беркуту", надати їм юридичну оцінку та вжити відповідні заходи.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.