Архів Національної Пам’яті отримав приміщення від НБУ

Інститут національної пам’яті показав приміщення, де зберуть усі архівні документи радянських спецслужб.

Про це повідомляє офіційний сайт Українського інституту національної пам’яті.

Архів буде базуватися у Києві на лівому березі на вул. Пухівській, 7, корпус № 5.

Кабінет міністрів передав для цього одне з приміщень Національного банку площею понад 11 тисяч кв.метрів.

«Таким є черговий етап реформи декомунізації. Створюється цивільна архівна установа для доступу до колишніх урядових таємниць СРСР. До Архіву перевезуть документи 1917—1991 років, які нині зберігаються у Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Міністерстві внутрішніх справ, Національній поліції, Національній гвардії, Міністерстві оборони, Державній прикордонній службі, органах прокуратури та судах,» - повідомляє офіційний сайт УІНП.

Щоб отримати ці документи, потрібна буде лише заява та документ, що посвідчує особу.

Володимир В’ятрович, Голова Інституту національної пам’яті пояснює, навіщо вони це роблять:

“Буде два головні результати.

Перше: це стане значно зручніше для користувачів. Все в одному місці, комфортні читальні зали, для доступу достатньо лише звернення і паспорта; не буде зайвої паперової тяганини, як зараз, щоб зайти в режимне приміщення СБУ чи МВС. 

І друге: українські спецслужби мають зберігати українські таємниці. Ми забираємо у силовиків спокусу регулювати доступ до інформації про наше минуле”.  

 
Володимир В'ятрович (ліворуч), Андрій Когут, Степан Кубів та Ігор Кулик під час прес-конференції біля будинку Архіву Національної Пам'яті, 24 червня 2019 року. ФОТО: УІНП

Перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів зазначив:

«Здавна у Москві було винайдено один з найбільш жорстоких методів репресій — репресія правди. Бо правда, ніби вакцина, формує імунітет суспільства до історичних маніпуляцій, запобігає перекрученням та обману.

Тепер, коли Уряд передав Українському інституту національної пам’яті цю будівлю для Архіву, всі документи стануть загальнодоступними в одному приміщенні».

Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ, розповів, що за чотири роки впровадження реформи в рази зросла кількість зацікавлених історією України. Це — люди, які шукають правду про долю рідних та науковці.

«Щоб зберегти сталість доступу і відповісти на запити людей, що зростають, Галузевий державний архів СБУ уже зараз готовий розпочати передачу документів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму до Архіву УІНП».

Щоправда, для цього спочатку потрібно облаштувати приміщення.

 
Будинок Архіву Національної Пам'яті ще треба буде облаштувати

Директор новоствореного Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті Ігор Кулик окреслив найближчі плани:

«Ми прагнемо створити сучасний архів, максимально зручний для користувача. Головне його призначення – забезпечити вільний доступ до архівних документів.

Це буде архів минулого заради майбутнього.

Зібрана доказова база злочинів, вчинених комуністичною владою,  не лише дасть змогу не допустити їх повторення в прийдешньому. А й дозволить краще розуміти практики, якими й сьогодні користується Росія в гібридній війні проти України та загалом у світі”.

Довідка:

Парламент проголосував за декомунізаційний пакет законів 9 квітня 2015. Тоді також був прийнятий Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Цим законом запроваджується вільний доступ до архівів та передача їх з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті. 

5 червня 2019 року Кабінет Міністрів України виділив для цього у Києві приміщення площею понад 11 тисяч кв. метрів.

Після падіння комуністичного режиму Польща, Чехія, Болгарія, країни Балтії та Центрально-Східної Європи зробили доступними секретні документи каральних органів і таємної поліції та передали їх цивільним відомствам – аналогам Українського інституту національної пам’яті.

Вже на сьогодні Україна посіла перше місце серед пострадянських країн у міжнародному рейтингу доступу до архівів КДБ за результатами дослідження, проведеного Інститутом розвитку свободи інформації (IDFI). Для того, щоб забезпечити сталість такого високого результату, необхідне завершення реформи — створення Архіву Українського інституту національної пам’яті.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.