Археологи США знайшли пристрій для татуювань віком 2000 років. ФОТО

Археологи Університету штату Вашингтон (м. Пуллменн) знайшли найдавніший пристрій для татуювань на заході Північної Америки.

Інструмент було виготовлено біля 2000 років тому індіанцями доісторичної культури анасазі (стародавні пуебло) в часи Ери виготовлювачів кошиків II на території сучасного штату Юта, повідомляє EurekAlert.

Його руків’я зроблене зі сумаха трилопатевого, а робоча частина – з колючок кактуса.

На інструмент завбільшки з кулькову ручку випадково натрапив аспірант-антрополог Ендрю Гіллрет-Браун під час інвентаризації археологічних матеріалів, які понад 40 років зберігалися у сховищі. Він і став провідним автором статті про татуювальний пристрій, опублікованої в Journal of Archaeological Science: Reports.

 2000-річна знахідка Гіллрета-Брауна. Фото: Bob Hubner/WSU

Його відкриття відсуває найдавніше свідчення про виконання татуювань у західній частині Північної Америки на більш, як тисячоліття. Це дає науковцям змогу поглянути на життя доісторичних людей, чиї звичаї та культура зараз здебільшого забуті.

"Коли я вперше витяг його з музейної коробки й зрозумів, що це могло бути, я був у захваті", – говорить Гіллрет-Браун.

До цього найдавніші інструменти для татуювань, знайдені в штатах Аризона та Нью-Мексико, датувалися між 1100 і 1280 роками.

Пристрій складається з руків’я завдовжки 3 ½ дюйми (8,9 см), зробленого з дерева сумаха, до кінця якого прив’язані листками рослини юка дві паралельні колючки кактуса, голки яких забрудені чорною речовиною.

"Залишки татуювального пігменту відразу привернули мою увагу як свідчення того, що це був інструмент для татуювань", – каже Гіллрет-Браун.

Аспірант дослідив голки під скануючим електронним мікроскопом, за допомогою рентгенівського флуоресцентного та енергорозсіюючого рентгенівського аналізів. Для перевірки він навіть зробив кілька татуювань на свинячий шкірі за домогою репліки знайденого інструмента.

Гіллрет-Браун побачив кристалічну структуру пігменту й визначив, що вона, нгайімовірніше, містила вуглець – поширений елемент у татуюваннях та художніх розписах тіла.

За словами вченого, знахідка "має велику вагу для розуміння, як люди вибудовували стосунки і як у минулому позначався статус людини в час, коли зростала густота населення на Південному заході".

Як повідомлялося, на Вінниччині археологи під час розкопок вперше за 90 років виявили римську бронзову посудину

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.