Пам'ятник Анні Ярославні — дарунок Києва відкрили у Франції. ФОТО

У французькому місті Тулуза відкрили пам'ятник дочці київського князя Ярослава Мудрого Анні Ярославні, яка була дружиною французького короля Генріха I і правила Францією.

Про це повідомив посол України у Франції Олег Шамшур в Twitter, передає "Українська правда".

"Спільно з делегацією мерії Києва відкрили ще один пам'ятник Анні Ярославні - в Тулузі. Бронзову скульптуру київської княжни Київ подарував Тулузі в знак побратимських зв'язків, які об'єднують міста з 1970 року. Тепер цей пам'ятник прикрашає одне з історичних місць міста - площу Сен-П'єр", — зазначив дипломат.

 

Раніше пам'ятник Анні Ярославні був відкритий в місті Санліс в 2005 році за участю президента України Віктора Ющенка. 

10 листопада 2016 року пам'ятник Анні Ярославні відкрили в Києві.

Читайте також:

Не тільки Анна! Чому Україна мусить поставити питання про всю старокиївську спадщину

Кого пам’ятатимуть і через тисячу років?

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.