На могилі хорунжого Армії УНР у Волинській області освятили пам'ятник

30 червня у с. Хотешів Камінь-Каширського району Волинської області освятили пам'ятник на могилі хорунжого Армії УНР Олександра Білецького.

Надгробок, збудований коштом благодійного фонду "Героїка", освятив митрополит Луцький і Волинський Михаїл (Зінкевич), повідомляє сторінка "Героїки" у "Фейсбуці".

У другій половині дня у приміщенні Хотешівської загальноосвітньої школи пройшла урочиста академія, присвячена видатному односельцю.

 

Директор Камінь-Каширського народного краєзнавчого музею Наталія Пась виступила з доповіддю про життя православного священика о. Білецького, презентувала раніше невідомі світлини і документи. Голова спілки краєзнавців Камінь-Кащирського району Володимир Хитрик прочитав лекцію "Людські долі в контексті подій і часу", присвячену учасникам визвольного руху Камінь-Каширщині.

Віддати шану Олександру Білецькому до Хотешова приїхали гості з Києва, Луцька, Ковеля, Маневич, керівництво Камінь-Каширської районної державної адміністрації, районної ради.

 

Пам'ятник на могилі Олександра Білецького споруджено коштом жертводавців: Івана Омелянюка (благодійний фонд "Волинь-Україна"), Анатолія Сверби, Андрія Панова, Сергія Панасюка.

ДОВІДКА:

Олександр Білецький народився в 1903 році в Новоград-Волинському повіті Волинської губернії в родині священика. У 1920 р. воював проти Червоної армії в лавах 4-го кінного полку 4-ї Київської дивізії Армії УНР. У листопаді того ж року разом з українським військом перейшов річку Збруч і був інтернований у польських таборах. У 1924 р. висвятився на православного священика.

Малюнок хорунжого Білецького - робота художника Артура Орльонова

 

Пастирське служіння ніс на Волині, де доклав надзвичайних зусиль для утвердження національної свідомості серед українського селянства. Згодом нав’язав тісні контакти з ОУН, брав участь у формуванні перших загонів УПА. 26 квітня 1943 року, на другий день Великодня, під час звершення в церкві святкової Літургії, був вбитий червоним партизаном. Похований у с. Хотешів.

Як повідомлялося, на могилі члена Центральної Ради й учасника бою під Крутами Валентина Отамановського з’явився надгробний пам’яник.

У Львові з'явиться скульптурна композиція українським бійцям Листопадового Чину.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.