Чи «фінансує» уряд України антисемітизм? Реакції на заяву конгресменів США

Про це пише Ірина Штогрін для "Радіо Свобода".

Президент України Петро Порошенко під час виступу в парламенті Ізраїлю (Кнесеті), 22 грудня 2015 року

На офіційному сайті американського конгресмена  Ро Ханни 25 квітня 2018 року був оприлюднений лист-звернення до виконувача обов’язків державного секретаря США Джона Саллівана.

Під листом стоять підписи 57 конгресменів, які представляють обидві головні партії Конгресу США. Лист також надіслали послам США в Україні та Польщі.

Конгресмени звернулися до Держдепартаменту США з проханням про дипломатичний тиск на Україну та Польщу через "фінансований державою" антисемітизм.

"Радіо Свобода" зібрало реакції представників державної влади України, єврейських та інших моніторингових організацій на лист-звернення американських конгресменів.

Позиція Міністерства внутрішніх справ:

Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков

У МВС України здивовані та рішуче спростовують закиди окремих членів Конгресу США щодо, начебто, існування в Україні державної політики антисемітизму та заперечення Голокосту.

Арсен Аваков вважає неприпустимим, щоб у сучасній Україні будь-кого з українських або іноземних громадян дискримінували, залякували або переслідували через належність до іншого віросповідання, нації або культури.

Всі подібні злочинні прояви отримують принципову і швидку реакцію правоохоронних органів.

Так, у жовтні 2017 року Національною поліцією України було викрито і притягнуто до кримінальної відповідальності організоване злочинне угрупування, яке протягом 2016-2017 років здійснювало напади на дипломатичні установи, іноземні організації, пам'ятки архітектури і культові споруди на території держави з провокативною метою підриву дружніх відносин України з іноземними партнерами, зокрема, США, Польщею, Угорщиною, Ізраїлем.

МВС також рішуче спростовує закиди на адресу військового підрозділу, який у листі конгресменів названо "неонацистським батальйоном Азов" та інформує, що добровольчий підрозділ "Азов" є окремим загоном спеціального призначення у складі військової частини №3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Цей професійний підрозділ є одним з найбільш вмотивованих та боєздатних, з першого дня збройної агресії Росії протистоїть їй на фронті, захищає суверенітет і територіальну цілісність нашої держави, функціонує у чіткій відповідності до законів, бойових та дисциплінарних статутів військових формувань України та має героїчну переможну історію, зокрема звільнення від проросійських окупантів міста Маріуполя.

Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам'яті:

Володимир В'ятрович, голова Українського інституту національної пам'яті

Як на мене, це такий кричущий зразок некомпетентності із свідомим спотворенням інформації. Дуже дивно, що така кількість поважних американських політиків поставила свій підпис під таким документом.

Наведу кілька конкретних прикладів. Коли прикладом вшанування колабораціоністів називають в’язня нацистського табору Заксенгаузен Степана Бандеру або Романа Шухевича, який із 1943 року очолював один із наймасштабніших антинацистських рухів спротиву в окупованій Третім рейхом Європі, то це свідчить тільки, як мінімум, про низький рівень знань тих людей, які поставили свій підпис.

Згаданий у цьому листі Інститут національної пам’яті, який я маю честь очолювати, як приклад нашої, нібито, пронацистської чи колабораціоністської пропаганди названо нашу інформаційну кампанію, присвячену Українській повстанській армії. Це цілковите перекручення.

Ця інформаційна кампанія складалася з двох виставок "УПА: відповідь нескореного народу", і одна з цих виставок якраз розповідала про масову антинацистську боротьбу Української повстанської армії. Один зі стендів цієї виставки розповідав, зокрема, про євреїв, які в лавах УПА боролися проти нацизму, а потім боролися проти комунізму.

Ще так само є повною мішаниною спроба прирівняти українські закони, ухвалені в рамках декомунізації, з тими законами, які ухвалені у Польщі. Чомусь говориться про закон "Про героїзацію УПА".

Такого закону не існує, є закон про правовий статус учасників боротьби за незалежність. Там УПА згадується серед інших кількох десятків організацій, але там жодних спроб героїзації там немає. Цей закон тільки визначає, що люди, які належали до цих організацій ставили своєю метою і докладали зусиль для того, щоб створити незалежну Україну.

На відміну від польського закону, український закон не містить жодних санкцій, тим більше кримінальних санкцій як у польському законі, до тих людей, які мають якусь іншу думку щодо УПА чи Голокосту.

Йосип Зісельс, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України, співголова Асоціації єврейських організацій та громад України:

Йосип Зісельс, співголова Асоціації єврейських організацій та громад України

Ця заява є дуже дивною для мене. Вона в черговий раз показує, що не всі конгресмени США, на жаль, обізнані в історії України чи в історії Польщі. Вони часом чинять щось тому, що хтось це лобіює.

У США є спеціальні фірми. Платиш їм гроші, і вони лобіюють ту чи іншу заяву, збирають підписи сенаторів чи конгресменів, і потім ця заява виходить, ніби ініційована самими конгресменами. Тому, не варто аж багато уваги на це звертати.

Але з іншого боку, проблема дуже серйозна, бо є це непорозуміння, яке треба якось подолати. Я колись пропонував свою поправку, намагався її через "Народний фронт" провести до парламенту.

Йдеться про закони про декомунізацію, адже зрозуміло було, що вони викличуть незадоволення, наприклад, у Польщі і в інших колах.

Я пропонував, що усі учасники національно-визвольних змагань отримають статуси "учасників змагань" за винятком тих, хто судом визнаний учасником військових злочинів. Думаю, це задовольнило б і польську сторону, і єврейську, і інші кола. На жаль, поправка не отримала належної підтримки, її навіть не подали.

Едуард Долинський, директор Українського єврейського комітету:

Український єврейський комітет вітає лист американських законодавців. Ми вже давно і наполегливо намагаємося звернути увагу українського суспільства на тривожну ситуацію з ростом антисемітизму та викривлення історії Голокосту.

Ми вважаємо, що цей лист приверне увагу не тільки Державного департаменту США, але й українського керівництва і суспільства.

Діяльність В’ятровича стала однією з головних причин цього звернення. Його інститут не тільки посварив нас із Польщею, але й стане причиною конфлікту із Сполученими Штатами й Німеччиною, які не будуть толерувати героїзацію військових злочинців.

В’ячеслав Ліхачов, голова Групи моніторингу прав національних меншин, дослідник правих рухів:

В’ячеслав Ліхачов, голова Групи моніторингу прав національних меншин

Я не знаю, що змусило американський конгресменів звернутися до проблеми антисемітизму в Україні (і Польщі) саме зараз. З одного боку, в світі дійсно існує підвищений інтерес до чутливих питань історичної пам'яті, пов'язаний з Другою світовою війною, з іншого боку – я точно знаю, що коли подібний лист з'явився попереднього разу – це було у 2013 році, він був ініційований лобістськими групами, що отримували кремлівське фінансування.

В Україні починається виборча кампанія, і дискредитація в очах міжнародної громадськості проукраїнської політики пам'яті (а вже досить очевидно, що ця тема буде важливою, зокрема, для кампанії персонально Петра Порошенка і його політичної сили) є важливим завданням Росії.

Питання про державну політику пам'яті у Польщі, де при владі перебуває правоконсервативна коаліція, останнім часом дійсно перебуває у фокусі уваги міжнародної громадськості. Натомість, в Україні, зараз не відбувається нічого такого, що викликало б занепокоєння, яке, наприклад, в якомусь сенсі могло бути доречним на момент ухвалення так званих законів про декомунізацію.

Зрозуміло, ні про яку підтримку антисемітизму на державному рівні в країні, де прем'єр-міністр – єврей, а президент просив вибачення в Кнесеті Ізраїлю за участь у Голокості українців (чого не робив ні Янукович, ні Ющенко), не може бути й мови.

Що ж стосується полку "Азов", то спеціальна його згадка в листі конгресменів виглядає зайвою. Це питання вже згадувався в контексті військової допомоги Україні і по ньому, нагадаю, уже ухвалене рішення – зброя та інша допомога, яка фінансується за рахунок бюджету США, не повинна дійти до цього конкретного підрозділу.

Щоб уникати подібних ситуацій, державі важливо проводити активну інформаційну політику, спрямовану на роз'яснення української позиції в історичних і актуально-політичних питаннях на Заході.

У нас немає таких ресурсів, які є у Росії, але у нас ще є певний кредит довіри. Необхідно пам'ятати, що демократичне міжнародне співтовариство – наш союзник, однак його підтримкою необхідно дорожити. Ця підтримка не надається Україні "за замовчуванням", її необхідно постійно підтримувати, щоб не довелося завойовувати заново.

Віталій Портніков, публіцист, радіо- і телеведучий:

Віталій Портніков, публіцист, радіо і телеведучий

Можна, звичайно, засуджувати конгресменів і говорити про їхню низьку компетентність. Але конгресмен не зобов’язаний бути компетентним в усьому. Проблема – не у їхній компетентності, проблема в українській ефективності.

Ми не ведемо відповідної лобістської й роз’яснювальної роботи, яка б мала впливати на громадську думку у США. Не пояснюємо, що Бандера і Шухевич пов’язуються у сучасній українській свідомості із опором більшовизму, а не із колаборацією, а "Азов" – із захистом Маріуполя, а не із радикальними поглядами.

Всім цим потрібно займатися – і суспільству, і державі. Займатися, втім, не заплющуючи очей, і на історію, і на реальність. Ми не можемо викреслювати з власної свідомості чорних сторінок з історії ОУН, УПА та з життя їхніх очільників – і сподіватися, що інші це також зроблять.

Ми не можемо не помічати радикалізму певних представників середовища "Азова" – і сподіватися, що інші це також не помітять. Заява конгресменів може не подобатися, вважатися необ’єктивною. Але це – важливий сигнал.

Час ставати дорослими. І наша війна не може бути вічним виправданням того, що ми не дорослішаємо, навпаки – вона має сприяти нашій зрілості, виваженості і вмінню не сприймати світ виключно у чорних чи білих фарбах.

Нагадуємо, що Степан Бандера, який був ідеологом і теоретиком українського націоналізму, невдовзі після проголошення відновлення української держави 30 червня 1941 року у Львові був затриманий нацистами. На початку 1942 року Бандера був перевезений до концентраційного табору Заксенгаузен, звідки вийшов у вересні 1944 року. В 1959 році Бандера був убитий радянським агентом Богданом Сташинським.

ОУН та УПА за період 1941-1944 років провели:

• Понад 2,5 тис. антинацистських акцій;
• 22 напади на районні центри, 11 нападів на концтабори;
• Вбито 12—18 тис. німецьких окупантів та їх союзників;
• Втрати визвольного руху — понад 7 тис. загиблих у боях повстанців, до 10 тис. осіб страчених й арештованих підпільників і симпатиків ОУН;
• Близько 600 членів і прихильників ОУН відбули терміни в концтаборі Аушвіц, кількість ув’язнених у тюрмах та таборах Дахау, Бухенвальд, Маутхаузен, Гросс-Розен, Берген-Бельзен та ін. невідома.

Також, у нещодавно розсекречених документах ЦРУ можна знайти інформацію про ОУН та УПА. В даному випадку мова йде про аналітичну довідку складену агентом ЦРУ про ОУН.

Її автор наголошує, що провід Організації українських націоналістів (ОУН) робив ставку на Німеччину, але в жодному разі не на партію націонал-соціалістів.

Оунівці ніколи не вступали у переговори з нацистами, а документи західних союзників підтверджували: сторони завжди вороже ставилися один до одного.

Такі взаємини американський аналітик пояснював діаметрально протилежними завданнями, що ставили перед собою ті політичні сили.

Зокрема, позбавлені расистських та антисемітських поглядів оунівці боролися за політичну самостійність України, у той час як націонал-соціалісти розглядали територію Польщі, України та Білорусі виключно як життєвий простір для німців.