Низку земських шкіл початку ХХ ст. визнали пам‘ятками культурної спадщини. ФОТО

Земські школи, збудовані у 1901-1916-х роках за проектом архітектора Опанаса Сластіона, визнані пам‘ятками культурної спадщини місцевого значення.

Таких будівель, збудованих в унікальному стилі український архітектурний модерн, збереглося майже 50, передає "Українська правда. Життя".

Вони розташовуються в Лубенському, Лохвицькому, Пирятинському та Чорнухинському районах Полтавської області, а також у Варвинському районі Чернігівської та Роменському районі Сумської областей.

 Для збільшення натисніть тут.

Рішення про новий статус шкіл прийняла експертна рада Управління охорони культурної спадщини Міністерства культури.

Рада також рекомендувала надати цим школам статус національних пам'яток, повідомила на своїй сторінці у "Фейсбуці"" телеведуча, перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим'юк.

 

Над відновленням та визнанням шкіл пам‘ятками загалом дев`ять років трудилася команда активістів. У проекті "Школи Лохвицького земства" працювала ціла команда архітекторів, яку очолював Іван Биков. Надалі активісти планують їх відбудувати та відремонтувати.

Нагадаємо, комплекс споруд міста Лисичанськ, що на Луганщині, отримав премію "Бельгійська спадщина за кордоном".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.