Головну вулицю Миколаєва перейменували з Леніна на Центральну

Міський голова Миколаєва Олександр Сенкевич в рамках законів про декомунізацію підписав розпорядження про перейменування понад 120 топонімів у місті.

Крім вулиць, перейменовано проспекти, ряд парків і Ленінський район, повідомляє news.pn.

Зокрема, проспект Жовтневий тепер буде називатися Богоявленським, a проспект Леніна - Центральним. Проспект Героїв Сталінграду не перейменовувався.

"Даний проспект не носить ім'я Сталіна як такого, а названий на честь героїв, які загинули під час Сталінградської битви, - пояснив мер. - Серед них були й миколаївці. Тому було прийнято рішення не перейменовувати проспект".

Ленінський район міста перейменовано на Інгульський.

Вулиця Васляєва тепер буде називатися Театральна, вулиця Радянська - Соборна, площа імені 61-го комунара - площа АдміралтейськаКіровський проїзд - Троїцький, провулок Павлика Морозова - Cарматівський провулок, вулиця Володарського - Друга Екіпазька, вулиця Чигрина - Прикордонна, вулиця Скороходова - Ковальська, вулиця Карла Маркса - Андрея Шептицького, вулиця Карла Лібкнехта - вулиця Шнеєрсона.

Сенкевич зазначив, що Менахем-Мендл Шнеєрсон - сьомий в роду Любавицького ребе, народився в Миколаєві, вів активну громадську діяльність, створив центри хасидського руху в багатьох містах Європи й Америки.

Розглядався й історичний варіант назви вулиці - Чернігівська. Мер розповів, що міська рада пішла назустріч одній із єврейських громад Миколаєва, яка звернулася з проханням увічнити ім'я ребе в назві вулиці.

Нові назви отримали деякі парки Миколаєва: парк імені Петровського - парк Народний Сад, парк Ленінського комсомолу - парк Юність, Піонерський сквер - сквер Юних героїв, сквер Пролетарський - Манганарієвський, Сиваський сквер - Аркасовський.

Сенкевич додав, що деякі вулиці були перейменовані не так, як пропонувала комісія. Причиною тому стали побажання мешканців цих вулиць.

Раніше представники громадських організацій, краєзнавці та історики сперечалися, як перейменувати проспект Леніна - одні виступали за повернення йому історичної назви Херсонський, інші пропонували назвати його Таврійським, треті - проспектом Свободи тощо.

Мерія вирішила обрати "саме нейтральну назву - Центральний", оскільки проспект проходить через весь центр і є основною транспортною артерією міста.

Вулиця "Правди" залишилася з тією назвою, але без лапок (вулиця Правди) - не за назвою головної комуністичної газети, а "в честь філософської категорії".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.