У Житомирі увічнили військовий союз УНР і Польщі

6 жовтня в Житомирі урочисто відкрили меморіальну дошку, присвячену Симону Петлюрі та Юзефу Пілсудському.

Про це повідомляє видання Житомир-Онлайн. Пам'ятний знак установили на фасаді кінотеатру "Україна". На його місці у квітні 1920 року розташовувався будинок, у якому перебували Головний отаман війська Української народної Республіки Симон Петлюра і Начальник Польської держави Юзеф Пілсудський після звільнення міста від Червоної армії.

 

Захід присвячено 95-й річниці угоди про військово-політичний союз між УНР та Польщею, яка виповнюється в 2015 році.  Документ було підписано 21 квітня 1920 року між керівниками обох держав у Варшаві, через що він став відомий як Варшавська угода, або ж пакт Петлюри - Пілсудського. 

 

Ініціаторами встановлення дошки виступили  ЖОМГО "Союз польської шляхти", "Фундації свобода і демократія"  за підтримки першого заступника житомирського міського голови Сергія Сухомлина. Автор - житомирський художник Юрій Дубінін. На урочисту церемонію відкриття зібралися польські дипломати, українські науковці, краєзнавці, школярі та представники польських організацій. Освячували меморіальну дошку священики православної та римо-католицької церков. 

 

Головною ідеєю, на якій наголошували ініціатори події, було вшанування спільної боротьби за незалежність під гаслом "За нашу і вашу свободу!". Голова Союзу польської шляхти Житомирщини Наталія Костецька-Іщук відзначила: 

"Польща була єдиною державою, яка за допомогою зброї підтримала українську незалежність. Під гаслом "За нашу і вашу свободу" поляки і українці боронили незалежність своїх держав. Відкриття цієї дошки дозволяє донести до житомирян правду про те, що справжнім другом України і найбільш стабільним її союзником є Польща".

А житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький підкреслив значення події для місцевої громади: "Від сьогодні ім‘я нашого славного сина і лідера українців Симона Петлюри офіційно буде викарбуване на пам’ятній дошці. Радянська пропаганда із наших героїв і лідерів зробила злочинців і бандитів. А польське гасло "За нашу і вашу свободу" не лише було актуальним тоді, а й не втрачає своєї актуальності досі".

Крім того, гості заходу мали змогу ознайомитися з виставкою "Про союз Орла з Тризубом" та переглянути фільм "Трудне братерство", які відтворюють історичний контекст доволі непростого українсько-польського союзу 1920 року. 

Один зі стендів виставки про українсько-польський союз 1920 року 

Довідка ІП:

Відповідно до Варшавського угоди 21 квітня 1920 року Польща визнавала незалежність УНР і Директорію на чолі з Симоном Петлюрою. Натомість Україна змушена була поступитися Західною Україною (яка вже була окупована)  на користь Польщі. Цей союз викликав багато суперечок у середовищі українських політиків, однак він урятував українські уряд та військо від військово-політчиної катастрофи, у якій вони опинилися під натиском білогвардійців і більшовиків в кінці 1919 року.

Польский уряд зобов'язався надати значну матеріально-технічну допомогу Армії УНР, а Військо Польське в квітні - травні 1920 року розпочало спільний з українською армією наступ на Київ. Однак через контрудари Червоної армії війська союзників були відкинуті на захід, а сам радянський наступ удалося зупинити лише в ході битви під Варшавою 13 – 25 серпня, а також - під Замостям 28 серпня – 2 вересня. 

Після розгрому радянських військ союзники змогли відвоювати землі Західної України, проте, мотивуючи великими втратами Польщі у війні, частина польського політикуму закликала до припинення бойових дій. 12 жовтня 1920 р. польська сторона без узгодження з українськими союзниками уклала перемир’я з Радянською Росією. Надалі Армія УНР боролася з більшовиками наодинці і 21 листопада змушена була відступити на окуповану поляками територію.

У березні 1921 року в Ризі Польща підписала мирний договір з Радянською Росією, в якому визнавала існування Української СРР і Білоруської СРР. З іншого боку, угода закріплювала польську окупацію західноукраїнських і західобілоруських земель.  

Читайте також: 

"Диво на Віслі": український вимір

Союз Петлюри і Пілсудського. Як це було

"Я воював за Україну, а не Польщу!" Про генерала Марка Безручка

Могили Безручка та інших українських військових. ФОТО

Інтеграція галицьких українців до Польської держави у 1920-1930 роки

Прометеї двох народів: люди, які примиряли Польщу та Україну

 

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.