Спецпроект

У Росії - скандал із музеєм табору, де вмер Стус. Через "бандерівщину"

Влада Пермської області (Росія) звільнила з посади директора музею політичних респресій "Перм-36" Татьяну Курсіну. Водночас колишній міліцейський куратор колонії №36 виступив із заявою, що музей репресій - русофобський і бандерівський заклад, осередок шпигунів.

Про це повідомляють "АіФ-Перм" і "Коммерсант".

Офіційно Курсіна позбулася посади через "невиконання службових повноважень" - нібито не змогла забезпечити умови для нормального функціонування об'єкта культурної спадщини.

Працівники установи впродовж чотирьох місяців не отримували тут зарплату, а сам музей був відключений від енергопостачання та закритий для відвідувань.

Сама Курсіна наголосила, що така ситуація була спричинена пермською владою. Ще влітку 2013 року чиновники створили державну музейну структуру, в той час як із 1990-х існувала громадянська організація, яка й управляла музеєм.

 Табличка з воріт колонії №36 - нині експонат музею

Через неврегульованість стосунків між бюджетною і неурядовою організаціями є побоювання, що "Перм-36" може не потрапити у федеральну цільову програму "Увічнення пам'яті жертв політичних репресій" - тобто втратить фінансування у 500 млн рублів (близько 170 млн грн).

Наразі неурядова організація, що володіє експозиціями музею, не може вчиняти жодних дій на території майнового комплексу, який став належати держустанові.

Відстояти фінансування пам'ятки історії пообіцяв "спецпредставник президента РФ по Україні" Владімір Лукін. Також його називають одним із претендентів на посаду директора замість Курсіної. Інший претендент - заступник керівника місцевого управління культури.

Із початком скандалу довкола музею в медіа-просторі з'явився колишній міліцейський куратор радянської колонії суворого режиму №36 Анатолій Тєрєнтьєв. За його словами, музей є наклепом на чесну радянську виправну систему і пропагандує "бандерівщину", а в колонії сиділи "бандити, карателі, шпигуни, дисиденти".

Музейний стенд, присвячений українцям-політв'язням, особливо обурює борців із "бандерівщиною"

На думку Тєрєнтьєва, музей є "ліберальним центром" і фінансується американцями, а іноземні історики, які працювали у "Пермі-36" - мережа шпигунів, котрі полюють на секрети оборонної промисловості Уралу.

"Такий дефіцит бюджету... і раптом на якихось колишніх власовців, бандерівців і дисидентів, на вивчення історії їхнього арешту хочуть упхати сотні мільйонів, - обурився ветеран-тюремник. - Закриття музею було б реальною допомогою південному сходу України, щоб не було цієї гнилості, щоб вона не поширювалася".

Відповідні репортажі про поганих бандерівців у хорошій колонії почали поширюватися і на федеральних телеканалах:

"Перм-36" - неофіційна назва радянської виправно-трудової колонії суворого режиму №36 для засуджених за "особливо небезпечні державні злочини" в селищі Кучино Чусовського району Пермської області РФ.

З 1972 року в колонії утримувалися засуджені за звинуваченням в "антирадянській агітації і пропаганді" - серед них Василь Стус, Левко Лук'яненко, Валерій Марченко, Василь Овсієнко, Юрій Литвин, Олекса Тихий, Володимир Буковський, Натан Щаранський, Баліс Ґаяускас та інші політв'язні, значну частину яких складали українці.

У 1985 році в карцері колонії за нез'ясованих обставин помер Василь Стус. Табірні наглядачі знищили рукопис із 300 неопублікованих віршів поета.

Крім Стуса, внаслідок перебування в колонії №36 у тюремних лікарнях померли ще троє політв'язнів-членів Української Гельсінської групи - Олекса Тихий (1984), Юрій Литвин (1984), Валерій Марченко (1984).

Колонія була закрита в 1988 році. У 1996-му на її території було створено Меморіальний музей історії політичних репресій "Перм-36" - єдиний у Росії музей ГУЛАГу під відкритим небом.

Сучасний вигляд бараку, де провів останні роки життя Василь Стус. Перше вікно зліва - карцер, де поет провів останні свої дні. Фото Василя Овсієнка

У 2004 році Фонд світових пам'ятників уніс "Перм-36" до переліку 100 особливо охоронюваних пам'яток світової культури. Розпочато процедуру зі внесення музею до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

У січні 2013 року повідомлялося, що меморіал обрано "модельним проектом" для створення аналогічних музеїв РФ у рамках майбутньої федеральної програми увічнення пам'яті жертв політичних репресій.

Дивіться також: "Перепоховання Стуса, Литвина і Тихого в Києві. ФОТО"

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.