У КИЄВІ ГОВОРИТИМУТЬ ПРО УКРАЇНСЬКЕ ІСТОРИЧНЕ КІНО

У київському Будинку кіно відбудеться круглий стіл "Українська історія: від роману до фільму".

Про це ІП повідомили організатори заходу.

Письменники Василь Шкляр та Андрій Кокотюха, історик Володимир В'ятрович, кінокритик Ігор Грабович, а також журналіст Юрій Макаров та кінознавець Сергій Тримбач говоритимуть, чи сплеск уваги до історичної тематики створює перспективу для історичної кіноіндустрії.

В Україні – сплеск інтересу до історичної теми. Зокрема, протягом двох останніх років вийшло з друку близько десятка історичних романів, які мали широкий резонанс і чималі наклади.

За словами Олександра Роднянського, "українське кіно давно вагітне подієвим фільмом, котрий об'єднає всіх в єдиній залі".

Учасників круглого столу "Українська історія: від роману до фільму" запрошують визначитися, чи може стати таким фільмом для України фільм історичний.

- Чи здатен сьогодні історичний фільм в Україні "об'єднати всіх в єдиній залі" - або це лише хибне уявлення про те, чого чекає широкий український глядач від національного фільму?

- Які саме романи/фільми слід визначати, як історичні? Чи можна назвати книгу/стрічку, де дія відбувається чверть століття тому, історичною?

- Чому за радянських часів популярні українські історичні романи не були екранізовані, цілком відповідаючи ідеологічним потребам часу? І чи може бути така потреба тепер?

- Затребуваність творів на історичну тематику в українського читача/глядача: якої саме історії потребує широка аудиторія?

- Чи існує реальний запит на історичні фільми в українському суспільстві та інших суспільствах?

- Чи дає історичний фільм надприбуток?

- Чи здатні твори на тему історії України зацікавити закордонні аудиторії: від російської до європейської та американської?

Час і місце: 15 березня 2013 року. 16:00. Київ, Будинок кіно, конференц-зал (вул. Саксаганського, 6, метро "Палац спорту" або "Олімпійська").

Дивіться також:

На "Оскарі" перемогли історичні фільми. ВІДЕО

Завершено зйомки фільму про "розстрільний з'їзд" кобзарів. ФОТО

Знято кіно про українця, який був найсильнішим у світі. ФОТО, ВІДЕО

Журнал "Кіно" - часи, коли наші фільми знімалися масово і з прибутком. ФОТО

Кіно про героя СРСР, який став вождем індіанців. Враження, ФОТО і ВІДЕО

"Сталінград" Федора Бондарчука. Репортаж зі знімального майданчика

Богдан Ступка у ролі бандерівця. ВІДЕО

Всі матеріали за темою "Кіно"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.