Вийшла книга спогадів Семена Глузмана про табірну молодість

Правозахисник, дисидент і політв’язень радянських часів Семен Глузман презентував свою автобіографічну книгу "Малюнки по пам'яті або Спогади відсидента".

Він наголосив: тема політв’язнів в Україні досі не розкрита, повідомляє Радіо Свобода.

У творі Глузман пригадує місяці життя у тюрмі КГБ в Києві, думки, звуки і світ таборів з обличчями друзів, недосяжним лісом навкруги і гіркотою відібраної молодості. Цю книгу він починав писати ще 1989 року.

"Я відчув, що якщо цього не зроблю, то мене не пробачать мої мертві друзі, - сказав дисидент. - Коли я читаю деякі спогади моїх побратимів по ГУЛАГу, то відчуваю, що сидів в іншій країні і в інших таборах".

Сьогодні Глузман є президентом Асоціації психіатрів України і учасником руху "Першого грудня".

Книга умовно поділена на дві частини: тюремні спогади  та есеї, присвячені друзям. У спогадах Семена Глузмана Василь Стус, Сергій Ковальов, Валерій Марченко та багато інших дисидентів представлені не мучениками чи героями, а пересічними людьми, що мали нещастя народитися і жити у країні тоталітарної брехні, але разом з тим і мужньо їй протистояти.

"Мені було дуже важливо залишити свої суб’єктивні спогади про людей, які мене оточували, які вчили мене не дидактикою, а вчили тим, що просто жили поряд, - зазначає автор. - Це були "25-річники", солдати УПА, це були "Лісові брати" з Прибалтики. Це гірка правда, але повірте, я справді тоді був щасливий, незважаючи на карцери і голодування".​​

"Це книга-пересторога, бо те, що було недавно, 20-30 років тому, може настати післязавтра чи завтра, - зазначив видавець книги Дмитро Бураго. - Межа між тоталітарним і не тоталітарним співіснуванням людей дуже мала і переступити її дуже легко в ім'я якоїсь ідеї".

Політв'язнем психіатр Семен Глузман став у 26 років. Його "провина" полягала в тому, що він провів чесну професійну експертизу опального радянського генерала Петра Григоренка – жертви каральної радянської психіатрії.

Глузман довів, що Григоренко повністю здоровий, а відтак у психіатричній лікарні утримується незаконно. Принциповість і чесність лікаря коштувала йому 7 років таборів і 3 роки заслання.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.