Спецпроект

У Німеччині вийшла книга про "затятого злочинця" Сталіна

У Німеччині розгорілась дискусія щодо того, як оцінити режим Сталіна. Причиною для цього стала нова книга відомого східноєвропейського історика Йорґа Баберовскі.

 

Про це повідомляє "Німецька хвиля".

Історик є безкомпромісним у своєму аналізі. Він зазначає, що Сталін був пристрасним та безжалісним психопатом, деспотом, який вбивав відповідно до встановлених ним же квот, не жаліючи нікого; він сіяв страх, жах та недовіру у своєму найближчому оточенні та подав суспільству культуру руйнування та терору.

Для Баберовскі людина, яка перетворила Радянський Союз на "імперію параної" з 1927 року аж до своєї смерті 1953-го, є вбивцею, який знайшов радість у руйнаціїі та болю. Він є "затятим злочинцем", чиє перебування при владі було відзначене безмежним жахом, і який не робив відмінності між друзями і ворогами.

15 гріхів Канібалісімуса. Про злочини, які вчинив Сталін

Загалом в такій імперії вбивств немає місця для політичних або економічних успіхів і позитиву. Швидше за все, там було місце тільки для голоду в результаті абсолютно хибної економічної політики, висилки, експлуатації природних ресурсів, руйнування сільської культури, загального підкорення партії і державним установам відповідно до волі диктатора, залякування, доносів, тортур, насильницьких "зізнань", показових судових процесів і беззаперечної лояльності чиновників.

Одним розчерком пера Сталін відсилав невинних людей на смерть, а іноді навіть кілька тисяч на день. У той же час, він казав своєму найближчому оточенню, що ніхто не зникає з його поля зору.

"Він наказував вбити когось, і при цьому показував іншим, що станеться, якщо вони не будуть підкорятись йому", - зазначає Баберовскі. Навіть люди, які були найближче до владної верхівки, не були в безпеці. "Міністр сьогодні, мертвець завтра - це була жахлива непередбачуваність системи", - вважає історик.

Кілька людей створили справжнє пекло для багатьох. Серед небагатьох були ті, хто отримав вигоду – технічна еліта, деякі художники та люди, які пристосувались до політичної ситуації.

"Геноциди Сталіна". Як з українців робили радянських людей

На відміну від Голокосту в Німеччині, росіяни так і не покінчили зі сталінською епохою, ні в СРСР, ні в Росії після падіння "залізної завіси".

"Люди, які вшановують Сталіна, вшановують втрачену імперію і не пам'ятають страждань сталінської епохи", - коментує Баберовскі. Він додає, що люди в Росії хотіли б знову пишатися воєнними перемогами, тому в центрі уваги зазвичай ставляться успішні військові операції "верховного головнокомандувача товариша Сталіна".

За словами історика, росіяни з труднощами бачить позитивну сторону мирних реформ, і реформи не можуть бути нав'язані ззовні.

Читайте також: "36% українців вважають Сталіна великим вождем"

 

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.