Музей Голокосту чи всіх жертв Бабиного Яру?

5 квітня 2012 року відбулося розширене засідання президії Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України, на якому було розглянуто та схвалено передпроектну документацію Музею пам’яті жертв Бабиного Яру, розробником якої є Творча архітектурна майстерня "Л. Скорик".

Інформація про це з’явилася на сайті Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" в розділі "Новини".

Будівництво Музею пам’яті жертв Бабиного Яру запропоновано у вигляді (в плані) шестикутної "Зірки Давида" - релігійного символу, що зображений на прапорі Держави Ізраїль.

Лариса Скорик представляє проект музею

Як відомо, в цьому місці нацистами було знищено до 40 тис. євреїв, 25 тис. військовополонених, ромів, моряків, підпільників, партизан, активістів ОУН, звичайних киян.

Очевидно, трагедія євреїв потребує увічнення у вигляді пам’ятника чи меморіалу саме на тому місці Бабиного Яру, де їх розстрілювали. Проте, Державний історико-меморіальний заповідник замовляв проект музею пам’яті жертв Бабиного Яру (тобто усіх загиблих), а не музей Голокосту.

Спецпроект "Історичної правди" - сторінка про Голокост

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.