Бійці СС "Галичина" скористалися нагодою, щоб воювати за Україну - Гузар

Відповідаючи на питання під час візиту в Черкаси в рамках "суспільних днів" УГКЦ, архієпископ Любомир Гузар зазначив, що військові дивізії "Галичина" не були "прислужниками" гітлерівців.

Про це повідомляє черкаський "Народ.ua".

На думку Любомира Гузара, ті, хто зголосився служити в 14-ій гренадерській дивізії військ СС "Галичина", використали війну і гітлерівську Німеччину для того, щоб вести боротьбу за незалежність України.

"То була добре річ у свій час, - зазначив Гузар. - Я був у Львові малим хлопцем, і також пізніше вже дорослим як священик зустрічав дуже багато тих, хто були воїнами СС "Галичини"... Вона в свій час була дуже особлива річ. Здавалося, що ми йдемо воювати за Німеччину. Ні, ми йшли ... ті воїни йшли в німецьких одностроях, але не воювати за Німеччину, а воювати за свої права".

На думку священника, сьогодні дуже це нелегко зрозуміти, але в тодішній ситуації "були особливі обставини".

Греко-католицькі капелани в СС "Галичина" (ФОТО)

"Можна спокійно дізнатися про інші народи, які мали подібні військові формації, але це були люди, які, використовуючи обставини, хотіли розпочати ту боротьбу за свою незалежність", - зазначив Гузар.

"Тепер закидають, що вони були прислужниками гітлерівців, ні. Але це треба вивчати і зрозуміти. То не був легкий момент, і не було легке рішення. Але я особисто в сумі думаю, що це було правильне рішення", - додав архієпископ.

Спогади Любомира Гузара про Другу світову війну читайте на "Історичній Правді".

Професор Дмитро Білий: "Після геноциду на Кавказі залишилося не більше 10% черкеського населення"

У травні 1864 року на Червоній Поляні неподалік від Сочі відбулася остання битва з російськими військами черкеських воїнів, під час якої всі вони загинули. Власне, місцина отримала таку назву, бо вся вона була залита кров'ю. А вже 21 травня 1864 року російські війська влаштували переможний парад. Це означало остаточну поразку черкесів у війні, яку вони вели проти царської росії понад сто років.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.