"Архівна" угода СНД може закрити для дослідження радянські архіви - історики

Російські історики висловлюють стурбованість із приводу угоди, яка зобов’язує країни СНД узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів. І закликають українських колег не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

У жовтні на саміті СНД у Санкт-Петербурзі підписано угоду про зобов'язання країн-учасників узгоджувати політику розсекречення колишніх радянських архівів.

Досі кожна країна СНД сама могла визначати, скільки правди про радянську владу мають знати її громадяни. Згідно з новою угодою, без згоди країн-партнерів розсекречувати радянські архіви буде неможливо.

Хочете користуватися архівами КГБ? Спитайте нас, як

Такий крок пояснили "забезпеченням національної безпеки кожної з держав-учасниць СНД" та "формуванням єдиних підходів до перегляду секретних відомостей, засекречених у період існування СРСР". Більше інформації немає: текст угоди недоступний, офіційних коментарів немає.

Російський історик, дослідник радянських органів безпеки Нікіта Петров розгледів у такій угоді "бажання Москви нав’язати іншим країнам СНД свої підходи до радянських архівів".

"Єдиний підхід у даному випадку — це російський підхід, — пояснив він у розмові з Deutsche Welle. — Не дай Боже, у республіках розсекретять якісь документи без згоди Москви". Насамперед, зауважує Петров, йдеться про свідчення масових репресій у СРСР.

На думку науковця, "єдиний підхід" до радянських архівів став особливо принциповим для Москви після того, як Україна розпочала кампанію з увіковічення пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. "Якщо Україна підпише цей документ, їй доведеться закрити доступ навіть до вже оприлюднених документів, зокрема, й про Голодомор", — попереджає Нікіта Петров.

Чому влада боїться архівів? (роздуми до Дня архівіста)

Учасниками угоди крім Росії є також Білорусь, Вірменія, Таджикистан і Узбекистан, угода відкрита для приєднання. Центр досліджень визвольного руху скерував запит прем'єр-міністру України М.Азарову з прохання оприлюднити зміст угоди і підтвердити наміри або факт її підписання.

Хоча підпису української сторони під угодою наразі немає, однак зміни у підході до розсекречення архівних документів вже відчутні, зазначив історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В´ятрович.

"За останні два роки архівом СБУ не оприлюднено жодної інформації про те, чи розсекречено якісь нові документи, чи введено їх в існуючу електронну базу даних, – додає В’ятрович. – В архіві СБУ фактично розформовано науковий відділ – звільняють людей, які систематично вивчали розсекречені документи".

За його словами, дедалі частіше дослідникам відмовляють у доступі до архівних документів колишнього СРСР.

Хорошковський: "Розсекречені архіви цікавлять тільки (!) 600 людей на рік"

Нікіта Петров закликає українських істориків і правозахисників не допустити приєднання офіційного Києва до "архівної" угоди в рамках СНД: "Справа істориків, як мені видається, підняти галас навколо цієї теми і створити таку атмосферу, що уряд України не підпише подібну угоду".

На кону стоїть можливість неупереджено дивитися на радянське минуле. Дослідники висловлюють побоювання, що архіви силових відомств всіх пострадянських країн, за винятком Прибалтики, поступово буде закрито для наукової роботи.

Нагадаємо, що 8 листопада у Києві пройшов круглий стіл “Досвід Литви у подоланні наслідків тоталітаризму”, де литовські державні діячі та історики зокрема наголошували на важливості відкритості архівів  КГБ. 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.