Архіву ЦДВР передали відкопаний бідон із документами УПА (ФОТО)

Документи Української повстанської армії - таємне листування командування УПА, звіти Українського Червоного Хреста, списки вояків УПА та хроніки цілих сотень - знайдені у повстанському архіві 1941-1950 років, передані до Центру досліджень визвольного руху. 



Після реставрації документи УПА будуть доступні дослідникам, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Архів було знайдено влітку 2011 року в 40-літровому бідоні, закопаному в землю на 80 см. Бідон не був добре законсервований, що наштовхнуло дослідників на припущення про те, що документи ховали люди, які потрапили в оточення.

Версію переховування архіву під час бойових дій підтверджують і залишки гільз, знайдені поряд.



"За попередніми оцінками, архів містить понад тисячу документів періоду 1941-1950 років, - розповів директор музею "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий. - Це підпільні друковані видання, вишкільні матеріали, описи боїв, хроніки, накази та оперативні звіти відділів УПА на Львівщині: тактичних відтинків "Розточчя" та "Климів", воєнної округи "Буг" та підпілля Сокальсько-Равської округи ОУН".

Знайдені документи

Також знайдно документи Служби безпеки ОУН, звіти Українського Червоного Хреста, некрологи, внутрішнє підпільне діловодство (господарські звіти, облік харчів, взуття, обмундирування.

"Нині все частіше чуємо про віднайдення упівських архівів. Проте повстанці ніколи не очікували, що проплачена людською кров'ю правда стане предметом торгу. Продані на аукціонах архіви розпорошуються і знову зникають на десятиліття - тепер у сховках колекціонерів, 

- зауважив голова вченої ради ЦДВР Володимир В'ятрович. - Нині маємо інший випадок, коли знайдений архів потрапляє до рук істориків. Унікальні документи про боротьбу УПА на Львівщині будуть доступні усім зацікавленим".


Чорні археологи продають архів УПА за 500 тисяч (ФОТО)


Один із документів, наприклад за рік і два місяці (травень 1945 - липень 1946 року), подає інформацію про 952-х повстанців. "Це безцінне джерело для встановлення фактичних імен та місця і обставин загибелі стрільців УПА, долі яких здебільшого до сьогодні залишаються невідомими", - зазначив В'ятрович. 



Руслан Забілий доповнив: "У цьому архіві є чимало "грипсів" - таємного (часто шифрованого) листування командування УПА. Наприклад, збереглися листи підлеглих до командира ВО "Буг" Василя Левковича - "Вороного".

Фахівці оцінюють, що реставраційно-консерваційні роботи, опис та оцифровування знайденого архіву триватимуть близько року, після чого документи буду доступні в Архіві ЦДВР у цифровому та оригінальному вигляді.

У червні 2011 року в архів ЦДВР були передані документи УПА, знайдені в Пустомитівському районі Львівщини.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.