Спецпроект

Фільм про українця, який привіз у Бразилію бандуру (ВІДЕО)

Украïнсько-бразильський режисер Гуту Пашко представляє фiльм "Iван: повертаючись у минуле" (Iván: De Volta Para o Passado) - про життя Iвана Бойко, якого у 1942-му забрали на працю в Нiмеччину i який у 1948-му емiгрував до Бразилiï, де розпочав робити бандури.

Про це "Історичній Правді" повідомив режисер Гуту Пашко.

Перший показ фільму відбудеться сьогодні у Львові - о 16-ій годині в Палаці мистецтв Політехнічного університету.

У 1942 році Іван Бойко був вигнаний із рідного села на Тернопільщині на примусові роботи до Німеччини. У 1948 році він емігрував до Бразилії і ніколи не повернувся, але залишився вірним культурним традиціям своєї країни за допомогою музики.

68 років опісля, фільм документує повернення 91-річного Івана на батьківщину.

Етнічне різноманіття є одним з ознак Парани, де є колонії різних культур та громад, серед них і українська.

Бразилійська Україна: як ми джунглі освоювали

Українська імміграція в Бразилію почалася в кінці XIX-го століття і мала три великі хвилі до 1952 року. Вважається, що українська етнічна група в Бразилії нараховує близько 500 тисяч осіб, з яких 81% проживають в Парані. 100 тисяч з них мешкають у місті Курітіба, серед них і Іван Бойко.

До появи Бойка у Бразилії не існувало культури гри на бандурі.


Трейлер до фільму "Іван: повертаючись у минуле"

"У 2005 році я мав можливість зустрітися з Іваном Бойко щодо зйомок іншого фільму, пов'язаного з історією української іміграції, - розповів для ІП Гуту Пашко. - І одного разу він схвильовано вручив мені два блокноти його щоденника, де згадується про жахи, які він та його родина пережила під час радянського комунізму і в нацистській Німеччині".

За словами режисера, першою його реакцією було відмовитися, але зрештою він вирішив зробити новий фільм, у якому б сам Іван розповів історію свого життя.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.