Спецпроект

Як історична наука виграє від інтернету. Досвід Заходу

Спочатку історики сумнівалися щодо співпраці з аматорами. Але сьогодні проект триває вже у п'яти країнах Європи. І кожен, хто має інтерес, може до 2014 року оцифрувати матеріал, що досі зберігається у скринях та шухлядах, та завантажити його на загальний інтернет-портал.

Користувачі інтернету давно викладають у соціальних мережах власний контент. Архіви та бібліотеки підхоплюють цей тренд. Вони активно збирають нові історичні свідчення.

"Власне, я хотів просто ось це віддати. Я отримав це від свого дідуся", - каже літній чоловік, який прийшов на акцію "Європеана 1914-1918". Із собою він приніс зошит з солдатськими піснями часів Першої світової війни.

Проект гостював у Німеччині чотири дні: вчені, архіваріуси та військові історики попрацювали з близько ста людьми, які прийшли, аби зробити надбанням громадськості свої приватні спогади про Першу світову війну: листи з освідченнями у коханні, поштові листівки, фотографії тощо.

Рудольф Каммерер із німецького пасажирського пароплава "Берлін", переробленого в міноносець, надіслав для "Європеани" фотки рейду у британські води восени 1914 року

"Європеана" – це певним чином цифрова пам’ять Європи. На інтернет-порталі www.europeana.eu можна знайти сьогодні понад 15 мільйонів об’єктів. І їх стає щоразу більше. Бібліотеки й архіви відкрили для себе так званий "краудсорсинг" (від англ. сrowdsourcing – "використання ресурсів натовпу").

Завсідники інтернету, насамперед соцмереж, вже не просто пасивно споживають інформацію, а й активно генерують власний контент.

Зберегти приватні історії для нащадків

"Акумулювання цього колективного розуму в мережі є нині дуже актуальним, - розповідає Бритта Вольдеринґ з Німецької національної бібліотеки, яка координує проект "Європеана 1914 -1918" з німецького боку. – Досвід із "краудсорсингом" є абсолютно позитивним".

Щоправда, на самому початку професіонали були сповнені упереджень щодо співпраці з аматорами, додає вона. Але зрештою історики побачили, що статті, написані на відповідних інтернет-порталах, цілком відповідають науковим вимогам.

Під час акції було багато емоційних моментів. На них приходили переважно люди похилого віку. Більшість з них дуже раділи побачити в себе у гостях архіваріусів або військових істориків, котрі щиро цікавилися спогадами їхнього батька або дідуся.

Розкажіть, як ваша родина пережила Другу світову. Проект ІП "Неписана Історія"

У процесі спілкування нефахівцям ставало зрозумілим історичне підґрунтя тих чи інших предметів з їхнього родинного архіву.

Акція у Німеччині була лише початком. Сьогодні проект триває вже у п'яти інших країнах, зокрема у Великобританії. Подальші країни-кандидати стоять у черзі на його проведення. Нині кожен, хто має інтерес, може до 2014 року оцифрувати матеріал, що досі зберігається у скринях та шухлядах, та завантажити його на інтернет-портал.

Взірцем для проекту, присвяченого Першій світовій, стала схожа ініціатива Оксфордського університету 2008 року.

За межами Європейського Союзу "краудсорсинг" також популярний. Бібліотека Конгресу у Вашингтоні збирає історичні фотографії на фото-платформі Flickr. А "Пам'ять нації" – це вже суто німецький проект.

У 2011 році автобус, перебудований в мобільну телестудію, їздив по Німеччині та записував німецьку історію вустами очевидців. Нині триває робота над продовженням цього проекту в 2012 році.

Нова галузь дослідження

Постає питання: а для чого це все? Зрештою бібліотеки і так переповнені історичними книжками. Фахівець з історії світових воєн Йєнс Прельвіц, який бере участь у "Європеані 1914-1918" від імені державної бібліотеки Берліна, твердить, що документи, зібрані шляхом "краудсорсингу", заповнюють наукову прогалину:

"Ці документи живлять галузь науки, яка з'явилась в останні роки. Вона вивчає менше політико-військові аспекти Першої світової війни, а більше соціально-культурні нюанси".

Які жахи переживав пересічний солдат, сидячи в окопі? До яких наслідків призводило те, що дедалі менше чоловіків було в розпорядженні для трудового процесу? Яким було ставлення до того, що до процесу виробництва дедалі активніше залучалися жінки? Колись вважалось немислимим, щоб жінка керувала трамваєм - війна зробила це буденною річчю!

Танкіст Першої світової малював битви, в яких брав участь (ФОТО)

Завдяки "краудсорсингу" та онлайн-платформам досліджувати історію стало можливим 24 години на добу, сім днів на тиждень, у будь-якому місці на Землі – головне, аби був струм та вихід в інтернет.

Автори: Бірґіт Ґьотц, Захар Бутирський

Джерело: "Німецька хвиля"

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.