Іван Віссаріонович Путін. Як працює історична машина РФ

В усіх суспільствах історія є одним з важливих інструментів пошуку та конструювання власної ідентичності. Але у багатих розвинених країнах вагомішими джерелами ідентифікації можуть бути поточні соціально-економічні досягнення чи висока культура, у бідних, але динамічних – візія майбутнього

 

В усіх суспільствах історія є одним з важливих інструментів пошуку та конструювання власної ідентичності. Але у багатих розвинених країнах вагомішими джерелами ідентифікації можуть бути поточні соціально-економічні досягнення чи висока культура, у бідних, але динамічних – візія майбутнього.

Однак існує низка держав, в яких і теперішня ситуація безрадісна, і майбутні перспективи неясні – і саме в них головним предметом гордості більшості населення стає "славна історія". До таких належить і Росія. Надзвичайна соціально-економічна та культурно-релігійна фрагментація населення, а також підтримувана елітами ностальгія за минулою "стабільністю" і "величчю" призвела до того, що саме історія стала головним інструментом самоідентифікації сучасних росіян.

В перший свій термін Путін пропонував росіянами стабільність і перемогу над сепаратизмом в обмін на лояльність. В другий – нафтові прибутки. Але заступаючи на посаду втретє, після численних фальсифікацій та мільйонних акцій протесту, на тлі неконкурентоспроможної економіки він не міг би дати нічого іншого, крім тамування ресентименту.

Так з 2013 року і до сьогодні почав діяти новий суспільний договір – "велич в обмін на лояльність". Відтепер Росія – це "держава з тисячолітньою історією", саме історія є найбільшою символічною цінністю країни, а гордість за минуле – основою національної єдності. Крим (як "відновлення історичної справедливості") важливіший за хліб.

Основоположним елементом російської історичної політики є концепт "Великої Перемоги". За великим рахунком, у російського суспільства немає жодної альтернативної "скрєпи", яка б об'єднувала представників усіх етнокультурних, релігійних, соціально-економічних і політичних верств, громад і течій. З іншого боку, у російської влади не залишилося жодного аргументу, крім спадкоємства у "переможців", який виправдовував би незмінність очільників Кремля.

На нинішньому етапі "Велика Перемога" остаточно перетворилася на фактично квазірелігію, що використовується в якості індульгенції сучасної російської зовнішньої політики. Переможці не можуть чинити злочинів. Росіяни – нащадки переможців, вони не можуть коїти злочини. Переможці облаштували світовий устрій в Ялті у 1945 р. Росіяни – нащадки переможців, вони мають право впливати на світові рішення. Всі, хто проти Росії тоді і зараз – фашисти.

А відсутність в сучасній Росії справжньої політики призвела до того, що дебати про історію стали чимось більшим за просто суперечки про минуле. Це – дебати про сьогодення. Якщо немає змоги критикувати Путіна – критикують Сталіна. Не можуть виправдати ГУЛАГ, виправдовують Івана Грозного.

Ця непроговореність відображається у фантастиці. Всюди в світі популярні романи про альтернативну історію, але немає країни, де було б так багато "потраплянців" в літературі – і в добу Сталіна, і в добу Ніколая ІІ.

Історія в Росії – більше ніж історія.






Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.