Надія Никонівна Лук'яненко

Її дівоче прізвище - Бугаєвська. Коли ж стала дружиною Левка Лук'яненка, природньо, що змінила прізвище. З яким і прожила, як і з тавром, все життя - комуністична влада відібрала в неї чоловіка, відібрала сімейне життя, відібрала просту жіночу радість народити і виховати дітей...

Померла Надія Никонівна Лук'яненко.

Останнім часом вона важко хворіла після перелому шийки бедра і для неї, завжди активної та рухливої, було неймовірно важко лишатися прикованою до хати, до ліжка...

Її дівоче прізвище - Бугаєвська. Коли ж стала дружиною Левка Лук'яненка, природньо, що змінила прізвище. З яким і прожила, як і з тавром, все життя - комуністична влада відібрала в неї чоловіка, відібрала сімейне життя, відібрала просту жіночу радість народити і виховати дітей...

Власне, відібрала і право на спокійне, мирне життя - вона все життя була в опозиції до комуністичної влади. Не знаю, звідки така козацька налаштованість у Хрипівці, що звідти вийшли такі непокірні українці - Лук'яненки, Бугаєвська...

Надія Никонівна не скаржилась, але не сприймала гебістів і комуністів на дух. Тому зразу і прийшла в товариство української мови імені Тараса Шевченка, зразу ж підтримала ідею української автокефальної церкви, тим паче, що в її очільниках був єпископ, а згодом патріарх Володимир Романюк, з яким вона листувалася, коли той карався по сибірах.

Листувалася, до речі, і зі Стусом - казала мені, що листи віддала його синові. Щойно, на день св. Параскеви , я писав, як Надія Никонівна виборювала українську церкву. І коли це сталося - була постійною прихожанкою спершу П'ятницької церкви, а згодом - церкви святих Михайла і Федора, в молитовній громаді якої лишалася до останніх днів.

Наставляла священиків, бо добре знала службу - її жартома називали інспектором...

 
Надія Никонівна Лук'яненко
Фото Віри Курико

...У неї не було зла. Скажімо, знаю від неї та брата Левка Лук'яненка про одну чернігівську пані в капелюшку, яка втерлася, було, в довір'я, перейшла на українську мову, часто товклася у Надії Никонівни в хаті, та одного разу не витримала і на порозі злісно засичала: "Пусть он сидит (мова про Левка Лук'яненка - В.Ч.), а тебе чего не хватает от советской власти?!".

Звісно, після того шлях їй до хати був закритий. Але коли почалася перебудова ця пані в капелюшку стала активісткою майже всіх українських справ - до ОУН включно. І таки дійсно щось робила корисного.

І Надія Никонівна ніколи публічно не дорікнула їй, не стала кричати про агентів КГБ, як це люблять робити ті, що насправді самі замазані...

Вона не дожила до 90-а, але прожила довге і трудне життя. Заслужила спочивати з миром!

За повідомленням старости церкви святих Михайла і Федора Василя Федорчука, відспівування покійної заплановано на 13 листопада, в храмі, орієнтовно з 9 чи 9.30 ранку (хто не знає - церква біля шпиталю). Поховання буде здійснено в селі Хрипівці Городнянського району.

Ірина Цибух: Посмертний лист Ірини Цибух

Журналістка, медик добровольчого батальйону "Госпітальєри" Ірина Цибух із позивним "Чека" загинула на фронті 29 травня, їй було 25 років. Посмертний лист опублікував брат Ірини Юрій.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.