Страсті за Бандерою

Під таким заголовком київське видавництво "Грані-Т" випустило у світ кілька днів тому свою нову книжку. Не знаю, чи вона буде добрим подарунком під ялинку - але певен, що вона повинна знайти свій шлях до книжкової полички кожного інтелігентного читача чи читачки, незалежно від того, як він чи вона ставиться до Степана Бандери.

Вже наступного тижня книжку можна буде придбати у магазинах, у першу чергу - у мережі книгарень "Є". Як заохоту до того  подаю нижче передмову до цієї книжки, яку я написав і підписав разом з двома іншими упорядниками - Таріком Сирілом Амаром та Ігорем Балинським.

Жодна фігура в українській історії так глибоко й так безкомпромісно не розділяє сучасну Україну, як Степан Бандера. Ба більше: жодна українська історична по­стать не викликає такої бурі почуттів у найближчих "іс­торичних" сусідів України - Польщі, Росії та, меншою мірою, Ізраїлю й Німеччини; а також у тих країнах, де є чисельна українська діаспора, - в Канаді й США.

Ця збірка подає головні тексти з трьох великих дискусій про Бандеру, що тривали в 2009 і 2010 роках. Перша з них була зорганізована львівським Інтернет-виданням Zaxid.net у 2009 році з нагоди сторіччя від народження та п'ятдесятиріччя його вбивства радян­ськими спецслужбами.

Друга і третя дискусії почалися майже рік по тому і були спровоковані рішенням тодіш­нього українського президента Віктора Ющенка при­своїти Бандері звання Героя України. Друга точилася в Україні, але цього разу в різних виданнях, і її тон був набагато гострішим. Третя натомість тривала в Канаді та США.

На відміну від двох перших, які, так би мови­ти, відбувалися в "паралельних світах" - кожен автор проголошує свої тези й не дискутує з тезами інших, - ця дискусія велася безпосередньо і час від часу набирала дуже особистісного характеру.

Завершують нашу збір­ку два тексти, видруковані у київській "Критиці" - вони безпосередньо не є частиною жодної з трьох згаданих дискусій, а лише намагаються зрефлексувати над ними.

 

Упорядники цієї збірки не мали на меті давати оцін­ки різним тезам чи позиціям щодо Бандери. Тому вони не робили попереднього відбору текстів і не надавали переваги будь-якому авторові чи напрямку - всі три дискусії друкуються у максимальному обсязі й без зна­чних змін (лише декотрі автори після дискусії захотіли трохи переписати чи видозмінити свої тексти).

Ми воліли представити якомога ширше розмаїття думок і голосів з України та з-поза неї. Сама дискусія показує, що це розмаїття не вдається звести до простого двоподілу "за" і "проти": маємо українських націона­лістів, які критикують Бандеру, і маємо російськомов­ного автора, який симпатизує Бандері й солідаризуєть­ся з ним. Яка позиція кому буде ближча - вирішувати самому читачеві.

Читач, однак, має розуміти, що кожна позиція має свою ціну. Перш за все, йому варто усвідомити, що хоча більшість авторів є фаховими істориками, збірка має ха­рактер публічної, а не академічної дискусії.

Цей публіч­ний характер означає, серед іншого, наявність текстів, до яких треба ставитися зі здоровою дозою скептицизму. Ми переконані, однак, що український публічний про­стір вимагає великої міри відкритості, й заради цього ми готові дати слово навіть тим авторам, з якими не згоджу­ємося або позиції яких є для нас неприйнятними.

Тож просимо читачів сприймати цю збірку не як ще один ар­сенал ідеологічних аргументів, з допомогою якого мож­на побивати своїх суперників, а радше як запрошення до критичної рефлексії навколо нашого минулого.

Джерело: Zaxid.net

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.