"Ворожі" ялинкові іграшки та "нелегальні синагоги": КГБ УРСР проти сіонізму

Поштова листівка із зображненням ізраїльських військових, яку перехопила цензура КГБ

Прискіпливість Комітету держбезпеки у протидії "агентам сіонізму" часто межувала з параноєю. Ознаки ворожої пропаганди шукали та знаходили навіть на коробках цукерок та ялинкових іграшках

Серед найбільших "загроз для всього прогресивного людства", якими пропаганда післявоєнного СРСР затято лякала власних громадян, одне з провідних місць займав сіонізм.

Ідеологія та політичний рух, що ставили на меті повернення євреїв на історичну батьківщину, у вустах радянського офіціозу набував демонічних рис.

"Реакційний", "агресивний", "расизм", "імперіалізм", і, звичайно ж, "фашизм" — цими штампами була рясно всіяна кожна з тисяч тогочасних статей, брошур та книжок, присвячених "єврейському буржуазному націоналізму".

З однаковою завзятістю рупори радянського режиму "розвінчували" і політику Ізраїлю (послідовно підтримуючи вороже налаштовані до нього арабські країни), і реальних та вдаваних прибічників сіонізму серед власних громадян.

Тавро "сіоніста" могла отримати будь-яка людина єврейського походження незалежно від своїх поглядів. Влада старанно підкреслювала, що "антисемітизму в СРСР немає" та створила з "правильних" євреїв "антисіоністський комітет".

Карикатура з книги Трохима Кичка "Іудаїзм без прикрас", 1963 р.

Особливої гостроти радянські "антисіоністські" кампанії набували під час Суецької кризи (1956—1957 рр.), Шестиденної війни (1967) та Війни Судного дня (1973 р.) та на тлі боротьби місцевих євреїв за право на еміграцію.

У цій статті зібрані 5 історій про те, яких карикатурних форм набувало "полювання" на "сіоністів" у Радянській Україні. Усі історії припадають на часи правління Леоніда Брежнєва та були знайдені в розсекречених документах КГБ УРСР, що нині зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ.

Документи — це переважно так звані "інформаційні повідомлення", у яких КГБ звітував верхівці Компартії України про надзвичайні події, що сталися в республіці.

1. 1968 рік. В Одесі затримують та відправляють до камери попереднього ув'язнення місцевого викладача та екскурсовода Арнольда Вдовця. Він поширював у синагозі металеві "сіоністські значки".

Як ті значки виглядали, в документі не уточнюється. Але, ймовірно, це були шестикутні зірки ("маген Давид"). Цей символ, що під різними назвами використовувався багатьма народами впродовж тисячоліть та розташований на прапорі Ізраїлю, викликав особливо гостру "алергію" радянського режиму.

Приклад радянської карикатури з зіркою Давида (таких було чимало). Журнал "Крокодил", 1970.

Ціна одного значка — 50 копійок, при собі у нього було дві тисячі таких.

Органи викрили цілу одесько-ленінградську "злочинну групу" з виробництва та реалізації "сіоністських" значків. Кримінальну справу проти Вдовця було порушено за ст. 148 КК УРСР — "Заняття забороненим промислом" (до трьох років позбавлення волі). Згодом його етапували до Ленінграда, де розслідували цю справу.

У документі підкреслюється, що "антирадянщини" в діях затриманих немає — чиста комерція. Проте в СРСР бували випадки, коли всі розуміли: людину звинувачують в економічних злочинах, але реальна причина переслідування — "ідейна шкідливість" того, що вона продає або виконує.

Не випадково у тексті підкреслюється, що значки — саме "сіоністські". Наприклад, у 70-х радянськими електричками ходили сотні глухонімих (або "глухонімих"), що продавали кишенькові календарі з портретами Сталіна та еротичними знімками — навряд чи вони ризикували потрапити за це у камеру, як Вдовець.

І якби вищезгадана компанія виробляла, скажімо, значки київського "Динамо" — їх, можливо, не чіпали б. Принаймні інформація про це не цікавила б чекістів та не потрапила б на стіл самого Петра Шелеста.

2. КГБ та пильні громадяни могли знайти "пропаганду сіонізму" не лише у значках, а й на зовсім несподіваних предметах. Так, наприклад, сталося в Шахтарську на Донеччині.

Наближався новий 1981 рік, і на полицях місцевого магазину, як завжди, з’явилися ялинкові іграшки. "Окремі покупці" роздивилися на іграшці "Комета" "шестикутну зірку, аналогічну сіоністському символу".

Продаж "Комет" зупинили. З фабрикою в Теребовлі на Тернопільщині, де зробили "шкідницьку" іграшку, розбиралося тамтешнє управління КГБ. Оперативники з’ясовували, куди ще встигли доставити новорічну прикрасу, і розсилали орієнтування колегам з інших областей.

На одному з сайтів оголошень продається радянська іграшка "Комета" з шестикутною зіркою. Можливо, продукція теребовлянської фабрики, що обурила жителів Шахтарська, виглядала саме так.

Фото: meshok.net

3. Напевно кожен українець знає солодощі від львівської фабрики "Світоч", яка працює вже понад півстоліття. Чим підприємство могло привернути увагу КГБ наприкінці 60-х? На думку одразу спадає "розкрадання соціалістичної власності", але тут особливий випадок.

До ювілею Жовтневої революції фабрика (у документі використано її російськомовну назву — "Светоч") випустила спеціальну партію цукерок "Пташине молоко".

Солодощі з новим оформленням коробки називалися "Святковий салют". Все б нічого, але хтось (невідомо, самі чекісти чи "небайдужі громадяни") помітив, що малюнок на упаковці повторює дизайн ізраїльської поштової марки.

Якщо порівняти дві картинки з архіву — схожість неочевидна. Але вся річ у неякісній чорно-білій копії. Якщо знайти цю саму марку в інтернеті, стає зрозумілим: салют дійсно один і той самий.

Малюнок коробки з цукерками "Святковий салют" (зліва) та ізраїльська марка, з якої художник перемалював салют (справа)

Оригінальну марку пошта Ізраїлю випустила у 1966 році до Дня незалежності. Це була ціла серія, яку розробив відомий ізраїльський митець Елієзер Вайшофф.

Він є автором сотень плакатів, поштових листівок та марок, монет та банкнот, логотипів, ілюстрацій дитячих книжок, монументів та скульптур. Вайшофф досі живий, йому 80 років.

Елієзер Вайшофф, наш час. Джерело: artnova.co.il

Саме ця робота художника, яку ми побачили на марці, має назву "Фейєрверк над Тель-Авівом". Вона є у базі зображень, які кілька комерційних фірм можуть надрукувати на вашій футболці, подушці, кружці й так далі.

Джерела: fineartamerica.com, cafepress.com

Є ще одна тоненька "нитка", яка пов’язує Вайшоффа з Україною. Він є співавтором дизайну банкноти номіналом 50 шекелів зразка 1985 року. На купюрі зображений портрет письменника, нобелівського лауреата Шмуеля Йосефа Агнона, який народився в Бучачі (нині Тернопільська область).

Але повернемося до Львівського управління КГБ. Сюди доставили художника міськторгреклами Петра Чеканова, який у всьому зізнався: так, знайомий польський єврей вислав йому для колекції саме таку ізраїльську марку.

Малюнок прийшовся до вподоби, і художник вирішив його запозичити. Виключно для заробітку та, як зазначено в документі, "без всілякого умислу".

Яким у цьому випадку міг бути "умисел"? І чому ця історія в принципі зацікавила КГБ? Дотримання прав інтелектуальної власності Елієзера Вайшоффа чекістів навряд чи хвилювало.

Нобелівський лауреат Шмуель Йосеф Агнон — уродженець Бучача Тернопільської області на банкноті 50 шекелів. Джерело: wikipedia

Очевидно, справа була саме в тому, що марка — не якась там, а ізраїльська. І хоча ніякого "криміналу" типу шестикутної зірки на малюнку не було, Комітет все ж мав перепитати, чи не збирався Чеканов якось приховано пропагувати сіоністські ідеї.

Судячи з усього, більше львівського художника по цій справі не чіпали. На відміну від Вайшоффа, про Чеканова "Гугл" нічого не знає.

4. А це поштові листівки, які надходили з Ізраїлю радянським громадянам. Співробітники Комітету держбезпеки, які перевіряли кореспонденцію у відділеннях пошти, у 1970 році зібрали цілу "колекцію" листівок "мілітаристського характеру, у яких вихваляється міць ізраїльської армії".

На них — переважно кольорові фото військових парадів та бійців ЦАГАЛ у старому Єрусалимі, який Ізраїль взяв під контроль зовсім нещодавно — під час Шестиденної війни 1967 року.

До комплекту потрапила і американська листівка з друкованим написом "Від євреїв США євреям СРСР. Ми вас не забули та не забудемо". На зворотному боці — здебільшого рукописні привітання рідних, розповіді про життя в Ізраїлі та коментарі до фотографій.

Аверс листівки, яка "вихваляє міць ізраїльської армії"

і реверс цієї листівки з привітанням з Новим Роком

В архіві СБУ зберігаються оригінали цих листівок — тобто до адресатів вони не дійшли.

5. Юдаїзм в СРСР формально не був заборонений, проте віряни та духівництво постійно знаходилися під владним "пресом". Державна пропаганда клеймила іудейську релігію як "ідейну основу сіонізму".

"Іудаїзм, як і сіонізм — реакційна, націоналістична ідеологія, пройнята містикою і скерована проти революційних інтернаціональних завдань пролетаріату", — писав публіцист, кандидат філософських наук Трохим Кичко у книзі "Іудаїзм без прикрас" (1963 р.).

У тій самій праці автор нарікає на те, що "буржуазна преса здіймає галас про вигаданий антисемітизм та про "адміністративне" закриття синагог в Радянському Союзі".

Саме таке "адміністративне" закриття синагоги відбулося в Миколаєві у 1962 році. Це була єдина діюча синагога в області. Обласний виконком зняв релігійну громаду з реєстрації.

У повідомленні КГБ підкреслено, що члени громади "підтримували реакційні основи іудаїзму та розпалювали націоналістичні тенденції у певної частини єврейського населення".

Кілька років поспіль миколаївські євреї намагалася повернути громаді реєстрацію і відновити роботу синагоги, але марно. Тоді вони починають збиратися для молитов у будинках представників громади.

Такі збори (в юдаїзмі їх називають міньяном, а у документах КГБ їх позначали специфічний терміном "збіговиська", в оригіналі — "сборища") в СРСР, звичайно, були заборонені. До того ж, як зазначають чекісти, деякі з учасників "збіговиськ" коментували радянську політику на Близькому Сході "з ідеологічно шкідливих позицій".

Юдеї моляться на квартирі. Оперативна зйомка

Одного дня у 1968 році міліція та місцеві чиновники влаштовують "облаву" на "нелегальну синагогу". Всередині на той момент було 35 людей. В архіві СБУ зберігаються кадри оперативної зйомки того рейду.

Автори документу підкреслюють два моменти. По-перше, громада збирала пожертви, які витрачала (без будь-якого контролю з боку держави) на допомогу нужденним євреям.

Створення такого благодійного фонду, як зазначено в документі, нібито підкреслювало окремішність євреїв та "розпалювало в них націоналістичні тенденції". По-друге, деякі з учасників "збіговиськ" не були віруючими, тому "підпільна синагога" була водночас своєрідним "національним клубом".

Чотирьох організаторів "збіговиськ" (всі — віком понад 70 років) притягнули до адміністративної відповідальності за "порушення радянського законодавства про відділення церкви від держави".

Як уточнює у статті "Наступ на юдейські громади в Україні в 50-60-х роках" дослідник Віктор Войналович, всім чотирьом виписали штрафи — по 50 рублів. Вилучені гроші та майно конфіскували. Про викриття "групи клерикалів" написала місцева преса.

Історик Володимир Щукін пише, що на початку 1970-х міньян, попри переслідування, ще якийсь час збирався. Проте через тиск і залякування владою родичів його активних членів збори для спільних молитов поступово припинилися остаточно.

Миколаївська синагога відновила свою діяльність у 1992 році.