"Історик не володіє істиною, він не обов’язково її знайде, але він її шукає"

15 вересня в Українському Католицькому Університеті пройшли урочистості з нагоди початку нового навчального року.

Спеціальним гостем УКУ став Тимоті Снайдер, авторитетний американський історик та публіцист, професор Єльського університету, автор семи книг, перекладених десятьма мовами світу. Серед них – добре знана в Україні "Криваві землі", присвячена народам-жертвам режимів Йосифа Сталіна та Адольфа Гітлера.

Професор Снайдер, що протягом минулого року слідкував та багато писав про події в Україні, виголосив перед студентами та гостями УКУ інавгураційну промову "Роль історика в цілому та у контексті подій, що ми переживаємо".

Снайдер: "Україна була найбільш смертоносним місцем"

Владико, преподобні, колеги, друзі, студенти, Славко [Ярослав Грицак — український історик та публіцист], у якого я так багато навчився. Бути запрошеним виголосити інавгураційну промову – це для мене честь і втіха.

Я ціную добрі слова щодо мого захисту Українського католицького університету. Проте це було для мене легко й природно, адже ви, зі свого боку, підтримуєте інститути, завдяки яким можливо займатися моїм видом діяльності. Ви – організація, що уможливлює інтелектуальне та політичне життя, тож захищати вас дуже просто.

Мене попросили розповісти про роль історика у суспільному житті. Я думаю, для того, щоб це зробити, потрібно розпочати з пояснення, хто такий історик.

Історик – це шукач істини. Він не володіє істиною, він навіть не обов’язково її знайде, але він – шукач істини.

Можливості нашого пізнання обмежені, навіть якщо ми будемо самовіддано працювати, навіть із найсильнішою вірою, докладаючи усіх зусиль та застосовуючи найкращі методи.

Всі публікації за тегом "історики"

Лешек Колаковський, великий польський політичний філософ та мислитель, постать, з якою ви ще познайомитеся, згадуючи німецького філософа Гуссерля, сказав:

"Ви можете постійно шукати метод пізнання досконалої істини на Землі, але завжди будете зазнавати невдачі. Хоча це зовсім не значить, що ваші зусилля марні. Навпаки, саме зусилля – це все, що ми маємо".

Вам відоме перше послання апостола Павла до коринтян: "Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці".

Професор Тимоті Снайдер

Коли історик досягає істини, якщо він впевнений, що знайшов її, ця істина, як правило, мала. Світ переповнений претензіями на великі істини, претензіями на впевненість, на систематичність знань, на передбачення майбутнього.

Істина, якої досягає історик, переважно мізерна. Зазвичай це коротка мить, коли історик усвідомлює, що певні факти взаємно підкріплюються. Це коротка і приватна мить, коли історик має виправдане відчуття прозріння після прочитання багатьох документів і численних спроб зрозуміти людей.

Істина, якої досягає історик, якщо він взагалі її досягає, — завжди скромна, не викликає абсолютної впевненості та завжди підлягає ревізії, коли виникають нові документи чи нові думки.

Тож що тоді є у історика? Тільки час і терпіння.

Книга професора Снайдера, яка вийшла багатьма мовами, зокрема українською, і є бестселером

Різниця між теперішнім і минулим у тому, що сучасність буквально неможливо осягнути. Її надто багато, вона відбувається з нами особисто, і ми не маємо джерел для дослідження.

Коли ми оцінюємо минуле, то маємо час подумати, звернутися до першоджерел, поміркувати. Ясна річ, джерела завжди обмежені, так само, як і наша здатність їх аналізувати і наша здатність писати. Але, якщо історик все-таки знаходить істину, то лише тому, що має час, терпіння і вміє мислити.

Шукаючи істину, історик водночас створює зв’язки. Істина ніколи не існує сама по собі. Вона справжня тільки у поєднанні з іншими істинами.

Дрібні факти, скромні знання, які ми отримуємо, можуть перерости у досить вірогідні загальні твердження. Хоча частіше вони складаються в розповіді.

Оскільки історик розуміє процеси, він володіє не лише фактами. Він бачить, як факти з плином часу починають взаємодіяти.

Час не проходить повз нас, ми рухаємося разом із часом та поруч один з одним.

Коли історик пише книжку, то не лише описує факти. Я розумію, що багато історичних книг, які ви читали, просто описують факти. Однак добра книжка з історії не протільки збирає факти, а й відтворює і дає ймовірне пояснення, як люди і події взаємодіють між собою з плином часу.

Жодна історія не може дати вам повне пояснення минулого. Однак історія, якщо вона добра, дає відчуття повноти та цілісності події, можливість побачити розвиток подій з різних ракурсів. Така історія дає відчуття змістовної оповіді. Саме ця повнота, таке поєднання фактів і є людською цілістю. Це не лише питання нагромадження знань, це питання накопичення досвіду та інформації про те, як люди минулого здобували та акумулювали знання.

Іншими словами, історія має тяжіти до симпатії. Вона має бачити людей в усьому розмаїтті їхньої індивідуальності, дивитися на світ їхніми очима.

Я впевнений, ви знаєте ще один уривок із першого послання Павла до коринтян: "Коли я говорю мовами людськими та ангольськими, та любові не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий".

Без любові, любові як вміння бачити чужими очима, як здатності сприйняти іншу людську істоту за рівну собі, історія неможлива. Зв’язки, якими і є історія, стає неможливо побачити і неможливо провести.

Якщо завдання історика - шукати недосяжну істину та створювати зв’язки, то що він може робити у сьогоденні?

Як я вже сказав, все, на що спроможний історик, так чи інакше пов’язано із часом та вмінням думати, джерелами і смиренністю. Ми оперуємо цими інструментами лише коли думаємо про минуле.

Тоді що історик може зробити у теперішньому? Коли він стикається із особливою ситуацією сучасності, певною кризою сьогодення, чимось, що вимагає його уваги, тоді проявляються його професійні звички.

Історик має звичку шукати істину, звичку до співпереживання, а часом і певні фактичні знання, які можуть стати в нагоді. Мої колеги сміються. Решта з вас поки не знає, чому ви теж мали б сміятися [Сміх у залі].

Тож що може історик зробити із цими дуже скромними інструментами - пошуком, емпатією та знанням?

Чого ми не можемо зробити, так це передбачити майбутнє. Хоч як часто нас не просили б, ми на це не здатні.

Ми не можемо передбачити навіть минуле.

Якщо ви запитаєте у мене, що було 1649 року в країні, на якій не спеціалізуюся, то я не зможу вам відповісти. Так само, як і не зможу передбачити майбутнє.

Ми можемо зрозуміти лише те, що можемо. Хоча іноді у теперішньому нам вдається виключити певні можливості. Ми можемо сказати, що деякі речі не відбудуться, i така дуже обмежена здатність часом відіграє важливу роль.

Дозвольте пояснити, що я маю на увазі. Світ можливого є неосяжним, проте світ неможливого - ще більший. Іноді історикові вдається відмежувати те, що може відбутися, від того, що аж ніяк не можливо. Саме це називав відчуттям реальності Ісайя Берлін, ще один видатний східноєвропейський мислитель, про якого вам варто знати. Ця здатність опиратися неможливому, усвідомлювати різницю між тим, що відбувається, і тим, що існує лише на словах, допомогли мені та іншим історикам розповісти щось корисне про Майдан.

Сторінка нашої біографії. Майдан 2014-го

Я не міг знати напевно, як і будь-хто інший, що насправді відбувалося на Майдані, але я знав точно, чого не було, і що певні описи подій, які приходили здалеку, не точні. Звісно, у мене були свої джерела інформації, людські контакти, певна міра співпереживання, але як історик я міг зрозуміти, що є неправдивим, неможливим, а відтак – брехнею.

Можна бути не певним щодо того, що відбувається, але водночас бути переконаним, що деякі речі неправдиві. Такі здатність та впевненість є дуже важливі.

Це підводить мене до питання пропаганди і життя у світі пропаганди, і того, як історія може подолати пропаганду.

Останні кілька місяців ви живете на перетині двох світів - двох світів протилежного розуміння того, чи існує взагалі знання.

Як бачите, темний бік пропаганди чи пропагандистів не в тому, що вони брешуть, а в тому, що вони вірять, ніби правди не існує. Вони переконані, що люди, які шукають істину, є або лицемірами, або брехунами. Вони вірять, що все, досі сказане мною, — неправда. Вони переконані, що правди немає чого шукати. Вони вважають, що існують лише емоції та спогади, що є тільки ресурсами для експлуатації.

Це світогляд пропагандиста. Ви знаєте про такі приклади краще за мене: уявлення ніби кожен є фашистом, або переконання про занепадницьку Європу. Це потужні ідеї, вони спекулюють на пам’яті та емоціях. І, звичайно, існує велика спокуса для історика та взагалі будь-кого, хто щось знає про минуле, експлуатувати знання, експлуатувати співчуття і також створювати пропаганду або ж контрпропаганду.

Інститут російської історії напише історію "Новоросії" для українців

Врешті-решт, попри те, що пропаганда та експлуатація пам’яті існуватиме завжди, історія зможе захистити себе, якщо вона залишиться історією, а історики зможуть захистити себе та інших, лише залишаючись собою.

Історик може говорити, що є пропагандою, а що ні, доки він зостається істориком. Тоді, коли історик потрапляє у той інший світ, де істини не існує, а отжe — і пошуку істини, у той інший світ, де людські емоції – просто ресурс, він більше не здатен захистити себе та інших, принаймні у найважливіший спосіб.

Історики також інколи помічають певні закономірності. Іноді історики можуть бачити механізми пам’яті крізь конкретні випадки пропаганди і мати якесь розуміння того, що відбувається насправді. Коли історики говорять про подібність історії та сьогодення, зазвичай йде мова не про аналогії, бо аналогія — це щось літературне. Історики не говорять про повторення, оскільки історія, звичайно, ніколи не повторюється. Проте іноді вони бачать закономірності.

Тож коли я думаю про сьогоднішні подїі в Україні, я і справді згадую про Мюнхен 1938-го року та про винайдення Гітлером терміну "Судетська земля", що так схоже на створення сьогодні терміну "Новоросія".

Віднайдений Гітлером термін "Судети" коштував чехам і словакам спочатку території, а потім і незалежності

Я думаю про те, що Чехословаччину примусили до федералізації перед тим, як знищити. Неісторики, можливо, цього вже не пам’ятають. Я думаю про те, що метою Гітлера було знищити державу, і саме її знищення стало початком трагедії Другої світової війни, початком трагедії для населення Східної Європи.

Скажу про це ще одну річ. Справа не лише в тому, що я бачу закономірності, а ще й у тому, що я бачу їх у голові когось іншого, адже історична емпатія не обмежується людьми, які нам подобаються. Якби таке обмеження існувало, ми ніколи нічого не змогли б зрозуміти.

Історична емпатія поширюється на всіх, вона властива всім людям. Тож коли я кажу, що бачу певну закономірність, я бачу її не лише у світі; мені здається, що я бачу її також у думках Владіміра Путіна.

Гітлер проти Сталіна: хто був гірший?

Я вірю, що він у свій спосіб дивиться на 1930-ті роки і вважає позитивним прикладом дії Гітлера щодо Чехословаччини або дії Радянського Союзу щодо Польщі наступного року.

Якщо ви знаєте історію, знаєте факти, бачите закономірності і готові зрозуміти, що історична емпатія властива всім і не обмежена тільки тими людьми, які вам до вподоби, тоді ви справді маєте шанс зрозуміти державних діячів і державницьку політику сучасності.

Визнаю, що сприймати світ очима Гітлера або Путіна – це непросте завдання, та якщо історія вимагає від людини поглянути на світ з чужої точки зору, постає питання про її ідентичність. Саме про це я хочу поговорити з вами наостанок.

Я справді вважаю, що історик може бути громадським діячем. Звичайно, всі ми живемо у суспільстві, контактуємо з нашими ровесниками, співгромадянами, друзями. Ми можемо розповісти, чим відрізняється пропаганда та політика пам’яті від історії, можемо зробити обґрунтовані припущення щодо історичних закономірностей. Але як щодо ідентичності, створення ідентичності? Чи слід історикам цим займатися? Подам це питання у контексті Росії.

Олександр Еткінд: "Революція буває тоді, коли еліта провалилась у своїх планах"

Cьогодні російську історію переписують у дуже закритий спосіб, спираючись на те, чим інші люди не є, з точки зору неіснування інших людей.

Російська історія просто зараз, на наших очах формулюється як етнічна історія, історія людей, які говорять певною мовою. Таке бачення історії завжди вразливе перед владою.

Якщо я можу сказати вам, хто ви є, з огляду на мову, якою ви розмовляєте, то я маю над вами владу і ви не можете самі себе ідентифікувати. Тобто є закриті та обмежені способи тлумачити історію.

Якщо сприймати такий стан речей поганим для Росії, тоді нам варто вважати, що це загалом негативне явище для усіх, в чому я, до речі, переконаний.

"Істина, якої досягає історик, якщо він взагалі її досягає, — завжди скромна..."

Думаю, історія повинна займатися ідентичністю за умови, що ідентичність є наслідком вибору, наcлідком дій та певних уявлень про майбутнє, які можуть стати спільними. І це виправдано як для минулого, так і для сьогодення. Не було такого історичного періоду, який ми можемо назвати Золотою добою України чи Росії, чи будь-якої іншої нації.

В минулому були часи, коли люди прагнули стати українцями і думали про те, якою Україна буде в майбутньому.

Це і є історія нації: серії спроб окремих людей уявити, яким буде їхнє спільне політичне майбутнє.

Якщо це справді так, то історик, що належить до певної нації, і навіть той історик, що переймається долею цієї нації, мусить бути відкритим. Історик щось будує, встановлюючи зв’язки, вивчаючи, набуваючи нових контактів.

Історія не може описувати сама себе. Ви не можете написати власну біографію, у вас немає для цього достатньої кваліфікації.

Лише із допомогою тих, хто вас знає, любить або ж не любить, можна написати власну біографію. Те ж саме правдиво для історії нації: вона не може писатися сама по собі, її можна написати лише у зв’язку з історією інших націй.

Єдиний спосіб зрозуміти історію нації – через зв'язок з іншими націями.

"Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я".

Бажаю вам успішного року пізнання себе та інших, року терпеливої роботи та плідних зв’язків. Щиро дякую.

Переклад Альони Савчук і Артура Корнієнка. Фото Таїсії Кутузової

Дивіться також:

Тимоті Снайдер: "В Україні було два Голодомори - радянський і німецький". ЛЕКЦІЯ

Історик із США звинуватив Колесніченка у порушенні авторських прав

Гітлер проти Сталіна: хто був гірший. Текст Тимоті Снайдера

Уривок із монографії "Криваві землі" про Голодомор