Історія у політиці. Навіщо польським депутатам "геноцид" на Волині?

Від "Історичної Правди": Історичні події 1943 року набули гостросучасного політичного сенсу - польський Сенат проголосував за визнання Волинської трагедії "етнічною чисткою з ознаками геноциду".

У 1995 році на зустрічі польських та українських істориків поляки обчислювали кількість жертв із польського боку в 50 тисяч людей. Учорашня резолюція сенату називає цифру у 100 тисяч, окремі діячі говорять і про 200 тисяч. Що змінилося?

У 2003 році українські інтелектуали вибачилися перед поляками за злочини на Волині. Тоді ж була спільна заява парламентів про примирення, президенти Кучма і Кваснєвський перепросили один одного. Але тепер від українців знову вимагають вибачення, і то одностороннього. Про жертви з українського боку у цій війні двох народів польські чиновники й депутати не згадують.

У 2013-му парламент Польщі не відгукується на миролюбні ініціативи Верховної Ради, відмовляється засуджувати операцію з депортації українців "Вісла", прославляє польське збройне підпілля, яке здійснювало етнічні чистки українців. Не важливо навіть, чи мали ці чистки "ознаки геноциду". Що змінилося?

Українці готові вибачитися знову. Створюється відповідний громадський комітет на чолі з першим президентом України Леонідом Кравчуком. Він їде у Варшаву, він просить не політизувати болючі питання. Але частина польських депутатів усе одно їх політизує.

Що змінилося? Навіщо це польським депутатам?

ІП пропонує вам текст Сергія Махуна із "Дзеркала Тижня", який пояснює, чому замість примирення з українцями поляки загострюють ситуацію. Причини - електоральні.

Бо це нове політичне формулювання - "етнічна чистка з ознаками геноциду" насправді не означає "геноцид". Однак слово "геноцид" дуже б хотіла почути частина польських виборців. І схоже, це слово у резолюції Сенату вжито для внутрішнього використання. Але це вже вирішувати українському МЗС.

-------------------

8 квітня у верхній палаті парламенту було зареєстровано проект ухвали, внесений 28 сенаторами від опозиційної, правоцентристської партії Право і Справедливість (Prawo i Sprawiedliwość — PiS), яким запропоновано встановити 11 липня в Польщі "Днем Пам'яті Мучеництва Кресов'яков".

Кресов'яками називають мешканців так званих Східних кресів (польською — Kresy Wschodnie), територій нинішньої Західної України, Білорусії та Литви, що колись входили до складу Польщі.

11 квітня в нижню палату (сейм) групою з 29 депутатів урядової Селянської партії (Polskie Stronnictwo Ludowe — PSL) внесено практично аналогічний за змістом документ, який отримав радикальнішу назву: "Щодо геноциду, вчиненого ОУН-УПА проти поляків східних кресів у роках 1939–1947".

Головною тезою цих проектів ухвал є визнання ОУН і УПА злочинними організаціями, які, за версією авторів документів, вчинили геноцид стосовно польського населення Західної України.

Багатолітні спроби української та польської сторін (і на рівні громадських організацій, і на державному рівні), а також церковних діячів з обох країн, знайти шлях до примирення та спільно вшанувати загиблих у міжнаціональному конфлікті, який 70 років тому спалахнув на Волині, як мінімум, опинилися під загрозою. 

Процитуємо документ, поданий до сейму депутатами PSL: 

"У зв'язку з відзначенням 70-х роковин геноциду, здійсненого збройними формуваннями українських націоналістів щодо польського населення Східних Кресів ІІ Речі Посполитої, сейм РП:

1. Віддає шану громадянам ІІ Речі Посполитої, вбитим українськими націоналістами, і встановлює 11 липня Днем пам'яті жертв геноциду, здійсненого ОУН-УПА на Східних Кресах ІІ Речі Посполитої.

2. Засуджує геноцид щодо польського населення, скоєний Українською Повстанською Армією та іншими формуваннями українських націоналістів у 1939–1947 рр. що однаковою мірою у світлі міжнародного права, як і польського, не підлягає терміну давності.

3. Висловлює шану членам Армії Крайової, Кресової Самооборони і Батальйонів Хлопських, які вели драматичну, нерівну боротьбу в обороні польського цивільного населення.

4. Визнає Організацію Українських Націоналістів, Українську Повстанську Армію,
СС-"Галичина" і українську поліцію на німецькій службі злочинними організаціями. Сейм РП заявляє, що у злочині цього геноциду не звинувачує український народ, а виключно вказані політичні і збройні формування.

5. Складає пошану тим українцям, які несли допомогу своїм польським сусідам або відмовлялися від участі в злочині".

Спроба подати польсько-український конфлікт на Волині в роки Другої світової війни (й навіть після 1945 р.), до якого були залучені широкі кола цивільного населення, одностороннім актом геноциду та визнати відповідальними за нього вузьке коло виключно українських організацій викликало передбачувану болісну реакцію в Україні.

Вітчизняне МЗС зауважило, що можливе ухвалення цього законопроекту суперечитиме рівню відносин між двома державами, й закликало не політизувати болісне питання.

Для офіційного Києва ситуація погіршувалася ще й тим, що ініціатива польських депутатів побачила світ напередодні Вільнюського саміту, на якому вирішуватимуться перспективи євроінтеграції України.

Особливо неприємною виявилася та обставина, що недружній крок вчинили законодавці країни, яка давно й небезпідставно вважалася ледь не головним адвокатом нашої держави в ЄС. 

Дві партії, що загострили "волинське питання", формально є політичними противниками: PSL входить до правлячої коаліції, PiS, очолювана братом колишнього президента Ярославом Качинським, перебуває в опозиції до влади.

Проте обидві "грають" практично на одному електоральному полі, використовуючи консервативні гасла та орієнтуючись на прошарок патріотично налаштованих виборців.

Вагу цих партій варто проілюструвати цифрами: у числі 460 депутатів Сейму (нижньої палати польського парламенту) PiS репрезентують 138 депутатів, селян — 28. Серед 100 депутатів верхньої палати, Сенату, партія Качинського представлена 31 депутатом, селяни — двома.

"Дзеркало тижня. Україна" неодноразово висвітлювало на своїх шпальтах трагічні волинські події. Востаннє — 6 квітня цього року в двох матеріалах польського та українського авторів.

Неодноразово згадувалося про спроби поляків відтворити Річ Посполиту в межах кордонів, що існували до початку Другої світової війни. Так, представники Крайової Репрезентації політичної 30 липня 1943 р. вельми чітко окреслювали свої пріоритети у західноукраїнському питанні, буквально наказуючи українцям шукати Україну "не на Галичині, не на Волині, а на річці Дніпро, в Києві та в Харкові".

Метою ж українського націоналістичного руху було створення незалежної держави в межах української етнографічної території. Війна точилася на одній землі, сторони в ній керувалися різними цілям, й компроміс був неможливий апріорі.

Не забуваймо, що цей конфлікт проходив в екстремальних умовах війни на кількох фронтах, окупації, тоді, коли мораль заганяється в глухий кут…

Свою відверто провокативну роль у роздмухуванні конфлікту зіграли і Москва, і Берлін, що документально підтверджувалося низкою істориків.

Поляки Волині 1943 р. багато в чому виявилися заручниками безвідповідальної політики Лондонського уряду в еміграції, точніше — його зовнішньополітичної концепції, яка виключала співпрацю з національними меншинами. Це, натомість, не знімає відповідальності з тих, хто вбивав цивільне населення — як українців, так і поляків.

Безумовно, задля з'ясування історичної правди та знаходження реального примирення необхідний конструктивний діалог, що ґрунтувався б на документах.

Реконструкція подій минулого — справа істориків, але аж ніяк не політиків. Саме вони (з обох боків), на жаль, намагатимуться, і вже намагаються, використовувати одну з найдраматичніших і найкривавіших сторінок нашої спільної історії у своїх електоральних інтересах. Лише після остаточного погодження позицій польських та українських дослідників цієї трагедії можливий консенсус.

Позиція одностороннього засудження військових злочинів лише ОУН і УПА— це шлях у нікуди. До речі, ототожнення політичної організації та повстанської армії, більшість вояків якої жодним чином не були причетні до ОУН, є свідченням нефахового підходу до проблеми.

Не кажучи вже про те, що безпосередніми учасниками кривавих подій ставали стихійно створені загони самооборони, які часто-густо не мали жодного стосунку до політичних та парамілітарних організацій. Жахливі "відплатні" акції часто починалися як жорстока помста сусіда сусідові за вбитого родича. Польського чи українського. 

Групою польських депутатів український національно-визвольний рух потрактовано як відверто людожерський, а воїни Армії Крайової чи Батальйонів Хлопських виглядають беззастережними героями. Можливо, цю точку зору поділяють нащадки жертв різанини у Гуті Пеняцькій. Але, напевно, не поділяють нащадки жертв різанини у Сагрині. 

Чому саме тепер "волинське питання" поставлено в такій жорстокій, неприйнятній для українців, площині?

Ініціатори законопроектів пояснюють це таким чином: "Впродовж останніх років ми спостерігаємо нечуваний розвиток на Західній Україні культу Степана Бандери і Української Повстанської Армії.

При цілковитій мовчанці влади в Києві і Варшаві, в українських містах з'являються пам'ятники Степанові Бандері та іншим керівникам ОУН, їхніми іменами називають вулиці і площі, відбуваються марші, котрі прославляють "героїзм" УПА, видаються публікації, що заперечують участь УПА у вбивствах поляків". 

Але ж монументи Степану Бандері, Роману Шухевичу, воякам УПА (про це йдеться в додатках до проектів ухвал, поданих до сейму і сенату) з'явилися не сьогодні. 

Один з ініціаторів появи проекту сеймової ухвали до 70-річчя Волинської трагедії — депутат від PSL Франтішек Єжи Стефанюк пояснив це DT.ua так: 

"Ми не розглядаємо питання в політичному плані. І то справа ані моя особиста, ані моєї політичної партії. Справа у тому, щоб прокоментувати цю трагедію, нагадати про неї. Якщо злочин скоєно і він доведений, я думаю, що на ньому ніхто не будуватиме фундаменту. Просто потрібно, щоб ці злочини попередили наступні покоління і не повторювалися в майбутньому.

Коли мова йде про радикалізацію, то зверніть увагу саме на радикалізацію в Україні. Це відродження націоналізму саме в той момент, коли настала епоха тероризму або деяких крайніх поглядів, які потім дуже болісно даються взнаки в багатьох країнах. Треба засуджувати такі рухи.

В чому проявляється радикалізм ухвали? Ми прагнули встановити лише один День пам'яті жертв колишніх "кресів" давньої Польщі. І де й хто бачить радикалізм? Пошлюся на нещодавню заяву пана Залевскі, депутата  Європарламенту від Польщі. Я думаю, що він засудив відродження націоналізму в Західній Україні, де називають вулиці ім'ям мучителів із УПА. Власне кажучи, я не знаю, як це визначити, бо радикалізм у цьому випадку досить делікатне слово.

Повторююся, це не моя справа, і в жодному разі не політичне питання. Це питання часів Другої Речі Посполитої. Тоді не було ніякої Української держави, і навіть ті, хто коїв злочини, мали польське громадянство. Брейвік мав норвезьке громадянство, і ніхто не вихваляє його за це, а засуджує особисто. Але не засуджує норвежців. Я маю на увазі не український народ. Люди хочуть миру і спокою, жити нормальним життям.

Ми хочемо співпрацювати, тому що Україна є нашим найближчим сусідом. Ці злочини давні, коли вбивали сокирами. Ми хочемо визначити 11 липня Днем пам'яті та мучеництва "кресов'ян", бо це було незаперечне мучеництво. Важливо, щоб наші громадяни в цей день могли помолитися. Зрештою, ці люди навіть не мають могили, ми не знаємо, де вони були поховані".

Варто згадати, що наприкінці минулого року польські парламентарі (як писали медіа, саме з ініціативи PSL) окремою ухвалою вшанували підпільну військову організацію часів Другої світової війни "Національні збройні сили" (NSZ). Незважаючи на те, що депутат сейму — екс-прем'єр Лєшек Міллер назвав членів цієї структури "союзниками Гітлера та погромниками євреїв".

Відомо, що вояки NSZ брали участь в антиукраїнських акціях. Зокрема підтверджено їхню участь у вбивстві майже 200 мешканців села Верховини на Холмщині, переважна більшість з яких — жінки і діти. 

Чи не означає це, що вбивство в ім'я збереження старих кордонів держави є меншим злочином, аніж убивство в ім'я створення нової держави?  

Днями у Польщі було відкрито пам'ятник жертвам трагедії на Волині. Вам теж здається, що тут моляться не за жертвами, а за втраченими польськими територіями?

Правляча урядова партія "Громадянська платформа" (Platforma Obywatelska — PO) намагається дистанціюватися від радикальних кроків молодших коаліційних партнерів. Проте її представники інколи теж демонструють досить жорстку позицію в цьому питанні.

Згаданий Павел Залевскі, член РО, співголова Українсько-Польського форуму співробітництва і партнерства так прокоментував останні проекти постанов, подані до сенату та сейму:

"Необдумані ініціативи можуть процес примирення тільки ускладнити, а якщо будуть повторюватись — навіть зупинити. Шкідливими для цього примирення є не стільки нові оцінки злочину, скоєного 70 років тому, але помітні в Україні сучасні спроби брати під сумнів основні факти.

Часом складається враження, що метою цієї діяльності є розмивання відповідальності, а наслідком — радикалізація позицій — із польської та української сторін. Слід також розуміти, що крайня поведінка з польського боку, навіть якщо знаходить підтвердження у фактах, набуваючи радикальної форми вираження, може сьогодні шкодити взаємному примиренню.

Саме тому, у світлі зростання радикальних тенденцій із двох сторін, закликаю до спокійної та розсудливої дискусії.

Я вважаю, що не політичні жести, а зосередження уваги на вшануванні жертв злочину, реалізація українською стороною взятих на себе багато років тому зобов'язань щодо означення місць смерті та поховання, буде найкращим внеском у відзначення 70-х роковин Волинського злочину". 

Втім, раніше, на початку квітня, пан Залевскі був жорсткіший. Коментуючи заяву щодо українсько-польського примирення "Наше минуле і сьогодення мають слугувати майбутньому", підписану від імені Громадського комітету "Примирення між народами" екс-президентом України Леонідом Кравчуком, Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, Емеритованим Верховним Архієпископом УГКЦ кардиналом Любомиром Гузаром та письменницею Марією Матіос, він заявив:

"Процес примирення має ґрунтуватися на правді. У заяві комітету міститься пасаж, мовляв, справи історії треба залишити історикам. Але ця справа уже досліджена істориками. Знаємо, які були результати політичного рішення ОУН-УПА: етнічна чистка, яка відбувалася шляхом геноциду. Ми знаємо, як то все відбувалося…"

Польські джерела стверджують, що жорсткі заяви тамтешніх парламентарів стосовно волинських подій мають виключно внутрішній підтекст. Вони вважають, що таким чином PSL (яка й раніше вже намагалася провести відповідне рішення через сейм) намагається посилити свої електоральні позиції.

Відносне падіння рейтингу прем'єра Туска, партія якого –  партнер "селян" у владі, є додатковим стимулом для PSL мобілізувати своїх виборців, зігравши на їхніх патріотичних почуттях. Скориставшись ювілейними роковинами Волинської трагедії як зайвим приводом нагадати про себе. 

Втім, більшість експертів вважає, що документ, який би визначав УПА як злочинну організацію, навряд чи здобуде  підтримку представників урядової РО. Хоча й відвертої критики цього документа від однопартійців Туска чекати не слід.

Політологи, наближені до уряду, також впевнені, що ініціатива частини польських парламентаріїв жодним чином не позначиться на бажанні офіційної Варшави й надалі сприяти європрагненням Києва. 

Більшість фахівців не схильні пов'язувати позицію PSL у питанні  волинських подій із її давніми й добрими відносинами з Росією. Хоча в Польщі й визнають: локальне українсько-польське загострення у переддень Вільнюського саміту не може не тішити Кремль.

Відомо, що PSL має дуже сильні позиції в паливно-енергетичному та аграрному секторах країни, що дозволило їй налагодити активні зв'язки з Москвою. Саме "селяни", як стверджують, є лобістами активного постачання Росії польських фруктів.

Голова партії Януш Пєхочинскі — віце-прем'єр и міністр економіки республіки. 19 квітня у зв'язку зі скандалом навколо підписання меморандуму з російським "Газпромом" про будівництво нового газопроводу через Польщу і в обхід України (Ямал–Європа-2) Дональд Туск звільнив з посади міністра держмайна Миколая Будзановського.

Будзановський є підлеглим "селянина" Пєхочинського, але став урядовцем за квотою PO. Реакція поляків на цей меморандум виявилася дуже бурхливою - і в даному разі постраждав імідж не тільки державних структур, а  й особисто Дональда Туска. Самого Пєхочинсього прем'єр знімати не ризикнув, хоча намір такий, як подейкують, був.

Але у PSL зараз у руках "золота акція". Депутати-"селяни" цементують коаліцію в сеймі. У разі виходу з неї PSL партія Д.Туска автоматично втрачає більшість у нижній палаті. Тоді або президент РП Броніслав Коморовський буде вимушений прийняти відставку уряду, або правлячій партії доведеться шукати нових союзників. 

Вибір нових партнерів - невеликий і проблемний: популістська за духом партія ексцентричного Януша Палікота ("Рух Палікота") з 40 депутатами сейму –  чи  не дуже численний  Союз демократичних лівих сил Лєшека Міллера (25 депутатів).

Туск вирішив не ризикувати. Тому будь-яке загострення з партнерами йому не вигідне. Проте прем'єр, на думку деяких польських колег, докладе зусиль, аби ініціатива "селян" не отримала необхідного продовження. Бо, як державний діяч та прагматичний політик, він зацікавлений у дружніх відносинах  із сусідами. 

Які, перш за все, передбачають взаємну повагу. Та, якщо треба, — обопільну спокуту. 

Автор: Сергій МАХУН

Джерело: "Дзеркало Тижня"

Читайте також:

Британський історик: "Це вибірковість: поляки - жертви геноциду, інші - ні"

Як польське підпілля убивало українців і поляків

Діяльність польських націоналістів в Україні - текст від історика з Інституту нацпам'яті

Примирення по-польськи: УПА - злочинці, АК - герої

У Польщі нищаться пам'ятники воїнам УПА

"Терору не цуралися й поляки" - екс-президент Польщі

Про поляків, які готові були сприйняти і нові кордони, і УПА

УПА і АК: не треба їх ані звеличувати, ані паплюжити

Інші матеріали на тему "Волинська трагедія"