Друга Світова по-українськи. Думки вітчизняних істориків

З часу завершення Другої світової війни фактично кожна держава-учасник використала минулі події для створення прийнятної для всього суспільства версії війни. Чи не час вже й українцям припинити ламати списи довкола Другої світової?

Загальновідомими є популяризовані образи Радянського Союзу як жертви віроломного нападу фашистів, США – як вирішального чинника перемоги у Другій світовій або Польщі – як роздертої двома імперіями гордої країни…

Кожен з цих "портретів" обрано державами хоч і небезпідставно, проте й не без міфологізації та пропаганди.

Втім, так чи інакше такі героїчні (чи навпаки – стоїчні) "образи" допомагали консолідувати населення у часи післявоєнної відбудови. Силу та впливовість ідеологем переоцінити важко – у випадку з Радянським Союзом вони змогли навіть пережити державу-творця.

Чи можлива взагалі версія подій Другої світової для України, яка б задовольнила більшість її населення? Від чого ми маємо відштовхуватися при створенні близької і зрозумілої громадянам концепції "Другої світової по-українськи"?

З такими питаннями "Історична правда" вирішила звернутися до провідних українських фахівців, що спеціалізуються на темі Другої світової.

Паралельно ми намагалися прояснити й інші речі: від базових ("Як доцільно називати цю війну і які її часові рамки для України ?") до філософських ("Чи можливо українському суспільству вберегтися від провокацій?").

Олександр ЛИСЕНКО: "Доцільнішою буде увага до героїзму серед простих людей…"

Олександр Лисенко - завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАНУ

- На сьогодні ми можемо констатувати деконсолідованість суспільства у низці ціннісних орієнтирів. Зараз суспільство не готове до прийняття консенсусів.

Найбільше спекулятивні технології застосовуються до теми Другої світової, причому імпульсивності та провокаційності цій темі додають політики.

Своєрідним конструктивом може стати увага до жертв та героїв – своєрідних "інь" та "янь" війни.

З одного боку, однаковою мірою на українцях позначилась трагедійна сторона Другої світової. Адже це справді була величезна трагедія, втрати та виклики для українського народу, який вийшов з війни з небаченими втратами.

Зосередитися слід на вшануванні жертв, причому поєднуючи звичні форми (братські могили, меморіали), можна вдаватися і до нових (прикладом можуть стати перетворені на музеї німецькі концтабори у Польщі).

Також у темі Другої світової була інша сторона, яка полягає у героїзмі людей, що вистояли.

Ми звикли до радянської системи героїзації (де акцент робився на офіцерах та командуванні, що допомагало творити міф війни). Натомість, доцільнішою буде увага до героїзму серед простих людей.

Дуже важливо дистанціювати історичне значення подій війни від політики - і саме це сприятиме виходу на платформу єдиної пам'яті стосовно війни.

Солдати дивізії СС "Галичина" безумовно є ветеранами війни, однак також це було колабораціоністське формування. Ми часто судимо СС "Галичина" за радянськими мірками, що створює у головах одіозний образ цієї дивізії. Ті, хто пішов добровольцем у дивізію, вбачали в ній зародок українського війська. Німці ж перетворили їх у "гарматне м'ясо - людей, які воювали не за Україну, а за німецькі інтереси.

Попри прагнення розширити часові рамки війни, я притримуюсь офіційної версії, згідно з якою Друга Світова розпочалася 1939 року і тривала до 1945. Велику Вітчизняну війну можна розглядати як частину Другої Світової, але це не були дві різні війни.

Крім того, Велика Вітчизняна є напрочуд вдалою ідеологемою, яка змогла об'єднати величезну кількість не заполітизованих громадян. Доказом цього є кількість добровольців до лав Червоної Армії. І це був органічний прояв українського народу.

70% українців вважають День Перемоги великим святом

І СРСР, і УПА є частиною нашої історії, і як би ми не намагалися від неї відцуратися, чужою вона не стане. Це речі, які не залежать від сучасних гасел. І якщо ввести для політиків на п'ять років мораторій щодо розмов на тему війни, повірте, через п'ять років перед нами була б зовсім інша Україна у сприйнятті подій Другої світової .

Потрібен час для розвитку громадянського суспільства, необхідно, щоб сформувався "культурний шар", який дозволить нам обговорювати війну не на майданах, а на конференціях, дискусіях. Потрібні освітні заходи та громадянське суспільство - аби ми привчилися дистанціюватися від ідеологічних акцій і не ставати під чиїсь прапори за першого ж заклику.

Георгій КАСЬЯНОВ: "Виробити спільний погляд на таку багатопланову подію неможливо"

Георгій Касьянов - завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАНУ

- Не вважаю за потрібне створювати версію Другої світової "по-українськи".

Я не проти самої ідеї, але я не наважуся брати в цьому участь.

Виробити спільний погляд на таку багатопланову подію неможливо, особливо якщо вона є предметом політичних маніпуляцій.

Я вважаю доречним відзначення завершення війни не як свята перемоги, а як Дня пам'яті.

Німеччина і СРСР однаково відповідальні за початок Другої Світової. Крім них, однаково відповідальні і союзники з їхньою політикою стосовно Гітлера.

Примирення між Червоною армією і УПА – необхідне.

Примирення між німецькими та радянськими сторонами – вже відбулося.

А взагалі, повторюся, порозуміння і об'єднання українцям слід шукати не в цій історичній події (ДСВ), та й не в історії взагалі…

Ярослав ГРИЦАК: "Героями слід вважати тих людей, які ставали на бік жертв"

Ярослав Грицак - директор Інституту історичних досліджень Національного Львівського університету ім. Франка

- Єдність України у Другій Світовій війні – у різноманітності. Слід враховувати досвід і приклади різних регіонів, замінивши загальні історії розповідями про людей.

З цих історій буде видно, що люди вчиняли приблизно однаково, і залишалися людьми, просто обставини і умови були різні. Якщо буде створене таке зібрання "малих історій", це може стати хорошою єднальною платформою.

Україну в Другій світовій об'єднують передусім не герої, а жертви. Головний урок тих подій полягає в тому, що Україна не може бути територією, яку використовують інші.

За цей урок наша країна заплатила дуже велику ціну: з початку Першої світової до кінця Другої в Україні загинув кожен другий чоловік і кожна четверта жінка.

При цьому зрозуміло, що історію на жертвах не побудуєш, і потрібні герої. На мою думку, героями слід вважати  тих людей, які ставали на бік жертв.

Зараз вшановують тих героїв, які призводили до смерті інших. Я б розказував передусім історії героїв, які рятували людей, незалежно від того, чию сторону вони приймали у війні.

Для різних регіонів України війна тривала різний час. Найдовше це було у Галичині – з 1939 до 1949 року. Причому в той час через Україну проходили численні лінії розлому (політичні, ідеологічні, релігійні тощо), і тому було кілька війн, які тривали одночасно.

"Неписана історія". Родинні перекази про Другу світову

Звісно, головним запуском тих подій була Світова війна, яка розкрила "скриньку Пандори". У нас були польсько-українська війна, підпільна війна УПА, та інші війни…Вони не були частиною Другої світової, але були її відголосками.

Велика Вітчизняна війна – ідеологічна конструкція, її слід розглядати зовсім в інших категоріях, ніж Другу Світову.

Перешкоджати провокаціям має передусім не суспільство, а держава. Адже саме вона є єдиною інституцією, яка має право використовувати насильство для захисту інтересів людей. Власне, за цю функцію громадяни платять державі податки. Обов'язок суспільства за таких провокацій – кричати, і вимагати притягнення до відповідальності винуватців.

Те, що трапилось торік у Львові – не є суто "львівською історією". Аналогічні події були і на Манежній площі в Росії, і в Греції, Португалії, Франції…Такі випадки завжди будуть повторюватись, і головне – як у них поводиться влада. Провокація 9 травня у Львові є провалом влади, незважаючи на те що українське суспільство достатньо гучно "кричало".

Дмитро ВЄДЄНЄЄВ: "Варті вшанування українські ветерани усіх армій, якщо вони не чинили злочини проти цивільного населення"

Дмитро Вєдєнєєв - заступник голови Українського інституту національної пам'яті

- Після 1991 року функція апеляції до історичної пам'яті носила деструктивний характер, адже апелювали до таких подій, які у людей просто ламають хребет історичного світогляду.

У підсумку українці починають нагадувати людину на кладовищі, яка нікуди не ходить і нічого не робить, згадуючи лише, як ображали колись її предків.  

Всі ці 20 років насаджувалися такі штампи, які варто було би вибачити, забути, а інакше просто буде неможливо жити. Фактично, засобами хибних історичних апеляцій Україну позбавляють права на нормальний розвиток.

Наші політики готові жертвувати спільним майбутнім заради спільного минулого. Відбувається підміна понять "агресор" і "жертва агресії", увага акцентується на регіональних негативних міфах замість загальнонаціональної історичної пам'яті.

Щодо України у Другій світовій маємо кілька недоторканих постулатів:

1. Українці вели справедливу війну. Ставши жертвою агресії, українці на боці будь-якої армії воювали за власні оселі, не задля корисливих цілей чи загарбання інших земель. Це була боротьба за виживання.

2. Українці зробили надзвичайно вагомий внесок у перемогу над фашизмом, ставши однією з націй-переможниць.

3. Для України завершення війни та підписані в результаті цього угоди є основними гарантіями існування, цілісності та недоторканності. Крім того, внаслідок Другої світової відбулося перше в історії України об'єднання більшості її етнічних земель у рамках єдиної державної системи.

Як ми звільняли Європу. Чотири Українські фронти

Сталіна не слід порівнювати з Гітлером. Сталін не був найкривавішою постаттю свого часу, оскільки на совісті в європейських імперій - мільйони замучених людей з колоній.

Суперечки щодо назви цієї війни – штучні. Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу є основною частиною Другої світової (з точки зору кількості загиблих людей). Друга світова тривала з 1939-го по 1945 рік, але цей поділ є доволі умовним, оскільки події перед цим проміжком та після нього дуже пов'язані. 

Варті вшанування українські ветерани усіх армій, якщо вони не чинили злочини проти цивільного населення. Попри рівень антигуманізму ворожих таборів (УПА та НКВС), обидва вони продуктом свідомого та щирого вибору людей…

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ: "Ми заслуговуємо називатися учасниками антигітлерівської коаліції"

Ігор Юхновський - голова Українського інституту національної пам'яті (2006-2010)

Україна не була ініціатором Другої світової війни, але конфлікт прокотилася двічі по всій території (на схід і на захід), завдавши небаченої руйнації Україні й українцям.

В результаті цього кількість жертв серед цивільного населення переважала навіть кількість загиблих українських військових.

У боротьбі з фашизмом ми понесли найбільш вагомі втрати серед усіх інших народів, тому заслуговуємо називатися учасниками антигітлерівської коаліції.

Українці воювали у Другій світовій на боці трьох сил: Червоної армії, вермахту і власної визвольної армії.

Галичанам не слід закидати однойменну дивізію СС, оскільки за свою вікову історію вони знали СРСР лише кілька років і просто не могли природно хотіти ризикувати життям заради чужої держави.

Поза тим, Галичина дала Червоній Армії не менш як 500 тисяч призовників, тому теж зробила свій внесок у перемогу над фашизмом.

Війна для України почалася 15 березня 1939 року з агресії австрійської армії по відношенню до самопроголошеної закарпатської України. Тривала Друга світова війна в Україні до 1953 року.

Олександр ПАЛІЙ:"Українськими героями війни є насамперед ті, хто воював за свій будинок"

Олександр Палій - кандидат політичних наук, випускник НаУКМА за спеціальністю "Історія"

- Без участі України у Другій світовій перемога над фашизмом була б неможливою. За початок цієї війни однаково відповідальні і Німеччина, і Радянський Союз.

Українськими героями війни є насамперед ті, хто боровся за Україну (в УПА чи в Червоній армії) - тобто ті, хто воював за свій будинок, а не за перемогу комунізму/фашизму в усьому світі.

Оцінка дій людей, які співпрацювали з фашистською Німеччиною, має бути рівна з оцінкою дій людей, які співпрацювали з Радянським Союзом. Оскільки обидва режими працювали на знищення України, ці люди не можуть бути представлені у нашому пантеоні.

УПА достойні відзначення хоча б тому, що значно довше за всі інші європейські народи продовжували збройну боротьбу з тоталітаризмом.

Червона Армія протягом війни боролася проти фашизму і за встановлення свого ("ницого і відсталого") режиму. Якщо розділити ці два аспекти - що доволі складно практично, але тим не менш – якщо їх розділити, матимемо  хай схематичну, але картину достойних вшанування героїв ЧА (не лише українських, а й інших народів, які боролися на укр. землях проти фашизму).

Війна почалася 1 вересня 1939 року, її доцільно називати Другою світовою.

Щоб не було провокацій, треба, щоб їх не організовувала держава. І перешкоджала участі іноземних держав у цих провокаціях. Коли державна влада працює проти громадян цієї держави, такій схемі важко щось протиставити, окрім зміни цієї державної влади.

---------------

ПІДСУМКИ

Попри багатоманітність поглядів вітчизняних істориків, фактично усі вони погоджуються, що:

- Тема Другої світової війни є зумисне політизована та використовується з маніпулятивною метою ;
- Такий стан речей є загрозою для України;
- Загальнонаціональну концепцію історичної пам'яті слід вибудовувати не згори, а знизу, тобто акцентуючись на історіях звичайних людей.

Цілком можливо, саме остання думка зможе стати фундаментом для об'єднання українців навколо цієї наразі болючої теми.