Спецпроект

"Влада піддає мене тортурам, примушує припинити голодування..."

Не було іншого варіанту докричатись до глухої влади. Він оголосив голодування. З нього сміялись і глузували. Почали примусово годувати блювотною рідиною. Серце не витримало болі і ганьби. Його звали...

Цей текст* на ім'я генпрокурора, слухняного виконувача розпоряджень правлячої партії, політзек Анатолій Марченко написав восени 1986-го року, перебуваючи в Чистопольській тюрмі. 

"Заявление

С 4 августа с.г. я нахожусь в голодовке с требованием прекращения издевательств над политзаключенными в СССР и их освобождения.

На сороковой день голодовки, 12 сентября, меня впервые накормили искусственно и с тех пор применяли искусственное питание ежедневно один раз в день, кроме воскресенья.

 

В связи с фактором искусственного питания в той его форме, в которой этот гуманный сам по себе акт применяется лично ко мне администрацией УЭ-148/ ст-4, я вынужден обратиться с данным заявлением на Ваше имя, гр-н Генеральный прокурор СССР.

Я знаком с искусственным питанием по личному опыту в местах заключения еще с 50-х годов, когда голодающих зэков начинали кормить искусственно не на сороковой день голодовки, а на первой неделе.

Так что мне есть с чем сравнивать сегодняшнюю мою голодовку. И это сравнение дает мне основание заявить Вам, что искусственное питание для меня - не что иное, как замаскированное под гуманный акт спасения жизни голодающего издевательство.

И цель этих процедур одна: принудить меня такой коварной и недозволенной формой физического воздействия прекратить голодовку.

Вот фактическая сторона этого мерзкого метода.

Питательная смесь приготавливается умышленно с крупными кусочками-комочками из пищевых продуктов, которые не проходят через шланг, а застревают в нем и, забивая его, не пропускают питательную смесь в желудок. Под видом прочистки шланга мне устраивают пытки, массажируя и дергая шланг, не вынимая его из моего желудка.

Это и говорит о злонамеренности устраиваемой мне пытки под видом гуманного акта.

Как правило, всю эту процедуру проделывает один медработник. Он поэтому не в состоянии при заливке смеси размешивать ее, так как у него уже заняты обе руки: одной он держит шланг, а другой он заливает в нее из миски смесь.

Повторяю, что в данном случае под видом гуманного акта советские власти в лице медчасти тюрьмы подвергают меня физическим пыткам с целью принудить прекратить голодовку. По многолетнему личному опыту я знаю Вашу манеру реагировать на сигналы о произволе тюремщиков.

Вы поручаете разобраться, по существу, тем же тюремщикам, например начальнику Управления.

 

"Факты проверкой не подтвердились" - это стандартный ответ в таких случаях. Он, конечно, очень удобен для внутреннего потребления, но вряд ли он будет таковым, когда будет представлен советским представителям международными организациями. А этого в наши дни советским властям рано или поздно не избежать!

Так что, гражданин Генеральный прокурор СССР, прекращайте издевательства и пытки, не используйте гуманный акт - спасение жизни голодающего - в качестве физического воздействия с целью принудить его прекратить голодовку.

Свободу всем политзаключенным в СССР!

Политзаключенный Марченко".

Через пару тижнів після припинення голодування, яке тривало 117 днів, серце Анатолія Тихоновича зупинилося. Це сталося 8 грудня 1986 року. Таким чином Марченко став останнім радянським політв'язнем, який помер у ГУЛАГу. Не сталінському, правда, - горбачовському.

Демократ і прихильник соціалізму з людським обличчям мав шанс врятувати людину, та не зробив цього. Бо система в умовах, коли закон не працює, вважає себе безпомильною... Отже, кров Марченка - на руках генерального секретаря ЦК КПРС Горбачова, генпрокурора СРСР Рєкункова та інших нікому вже тепер не цікавих законників і медиків. 

Примусове годування екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, яке триває нині в стінах Лук'янівського слідчого ізолятора, на нашу думку, є беззаконням і блюзнірством.

Людина в СІЗО - не злочинець, вердикт суду попереду, і вона має право на безпеку, гідне поводження, юридичний захист, надання необхідної медичної допомоги - словом, все те, чого позбавлений нині громадянин України Луценко.

*Перша публікація - 2008 року в московській "Новой газете"

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.