Спецпроект

Янукович - президент-2004. Знищений номер "Урядового Кур'єру"

До 20-річчя "Урядового Кур'єру" і в подарунок Толстоухову, Табачнику й Порошенку "Історична Правда" публікує скани урядової газети №226 (листопад 2004 року) - про проголошення Віктора Януковича президентом України.

"Президентом України обрано Януковича Віктора Федоровича, 1950 року народження, працює прем'єр-міністром України. За нього проголосувало 49,46 відсотків, а за його конкурента Віктора Ющенка - всього 46,61 відсоток".

"Відповідно до частини сьомої, восьмої статті 85 Закону України "Про вибори Президента України» на підставі Протоколів Центральної виборчої комісії про результати повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 року, керуючись статтями 12, 13, пунктом 14, статті 18 Закону України Про Центральну виборчу комісію»,

Центральна виборча комісія: ПОСТАНОВЛЯЄ

1. Президентом України обрано Януковича Віктора Федоровича, 1950 року народження, Прем'єр-міністра України, який працює у Кабінеті міністрів України, проживає в м. Києві, члена Партії регіонів, висунутого Партією регіонів.

2. Цю постанову у триденний строк з дня її прийняття оприлюднити у газетах «Голос України» та "Урядовий кур'єр". Голова Центральної виборчої комісії С. КІВАЛОВ".

Ці слова з уже пожовклої газети, які так дорогі Вікторові Федоровичу, днями шукав весь Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Перша шпальта "Урядового Кур'єру" за 26 листопада 2004 року

За задумом міністра Анатолія Толстоухова, 226-ий номер від 26 листопада 2004 року газети "Урядовий кур'єр" мав зайняти почесне місце на спеціальній виставці, присвяченій 20-річчю видання центральних органів виконавчої влади.

Не зайняв.

Саме цього номера газети, публікація в якій дає юридичну силу основним документам каїни, не було на стенді. Навіть поважні інформаційні агенції замість оригіналу цього номеру "Урядового кур'єру", відповідно з яким Віктор Янукович цього року став президентом уже вдруге, поставили до ювілею лише колажі.

Ось вони, підсумки "свята демократії"

В колекції автора цих рядків лежить один із небагатьох примірників "Урядового кур'єру" №226 за 2004 рік, який зберігся у світі. За нам полює не лише Толстоухов, але й колекціонери. Бо всі інші примірники були знищені - прямо в поліграфкомбінаті "Преса України".

Друга шпальта - власне з повідомленням від Ківалова

За інформацією 5-го каналу, друк номеру газети був зупинений депутатами від "Нашої України", які прибули на комбінат. "Вони зупинили машину, яка друкувала цей номер і прикрасили її помаранчевими стрічками", - повідомляли тележурналісти.

Вже віддруковану частину тиражу "помаранчеві" депутати на чолі з Петром Порошенком повантажили на машини і, очевидно, десь спалили.

 Ківалов підрахував...

Тоді Верховний Суд своїм рішенням заборонив Центрвиборчкому обнародувати результати виборів до закінчення розгляду скарги на постанову ЦВК від 24 листопада, за якою президентом визнавався Янукович.

 ...а Табачник оприлюднив

"У момент відправки номера в редакцію прибули офіційні представники засновника нашої газети, взяли на себе відповідальність за публікацію в номері зазначених постанов ЦВК і підписали його до друку. Номер був відправлений на комбінат "Преса України" без підпису головного редактора.

Про те, що в цьому номері "Урядового кур'єра" друкуються постанови ЦВК, стало відомо громадськості і народним депутатам, які й зупинили друк газети, тому жоден примірник "Урядового кур'єра" за 26 листопада не дійшов до читача», - писала наступного дня (27 листопада 2004 року) газета.

Номер від 27 листопада - пояснення про причини невиходу попереднього дня

Для Анатолія Толстоухова він особливо дорогий. Не лише тому, що там закарбована перемога Віктора Януковича в драматичних подіях Помаранчевої революції.

Цей номер підписував до друку, як водиться, не головний редактор (яким на той час був Михайло Сорока), а саме міністр Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов (з березня 2010-го він знову займає цю посаду) і тодішній віце-прем'єр (нинішній міністр освіти) Дмитро Табачник.

Головний редактор газети відмовився підписувати газету.

"Коли ми прийшли, у нього тряслося все те, що було видно і не видно. Він нам казав: напишіть "до друку". Як так можна? Ти редактор такої газети. В тебе договір із ЦВК. А тобі принесли писульку з Верховного Суду і ти вже злякався. Редактор має відповідати за свою газету", - ще й нині обурюється Анатолій Толстоухов.

Гнів Толстоухова зрозумілий. Адже пізніше за фактом підписів його і Табачника головне слідче управління Генпрокуратури проводило досудове слідство за частиною 1 статті 365 Кримінального кодексу України - перевищення службових повноважень.

Цікавий матеріал, який так і не вийшов 26 листопада - про нараду у Кучми
 
 

Нині, вітаючи колектив «Урядового кур'єра» з 20-ою річницею заснування, Анатолій Толстоухов наголосив, що газета ще молода і народжена історією, проте "ціна слова в урядовому виданні дуже висока":

"Ми все зробимо у найближчі місяці-рік для того, щоб газета була найсучаснішою, і з точки зору приміщення, і обладнання, і умов праці та розв'язання всіх інших питань, тому що іншого такого "Урядового кур'єра" у нас більше не буде".

А теперішній главред Сергій Брага у свою чергу звітував, що "кожен працівник видання з розумінням і відповідальністю виконує свої завдання та щоденною працею намагається зробити все, щоб газета була сучаснішою".

"Історична Правда": Тодішній головний редактор "Урядового кур'єру" Михайло Сорока, який очолював газету від часу її заснування у 1990-ому, зараз працює заступником гендиректора "Укрінформу" (державна інформагенція).

"Жила однією ідеєю: вільна Україна": до 120-річчя Оксани Мешко

Учасники дисидентського руху називали її "козацькою матір'ю", вкладаючи в цю метафору готовність стійкої, незламної жінки до жертовної боротьби. Оксана Мешко ввійшла в історію українського правозахисного руху як громадська діячка, співзасновниця і лідер Української Гельсінської групи.

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".