1983: "Клуб мандрівників" - випуск радянського ТБ, присвячений Києву

Презентація 1500-річчя Києва радянському глядачеві. Українські телевізійники нагадують про "колиску трьох братніх народів", але підкреслюють, що це - їхня колиска. На місці Оболонської набережної, де прописана родина Януковичів, іще просто жовтий намитий пісок.

Це відео - запис популярної радянської телепрограми "Клуб кіноподорожей", більш відомої під назвою "Клуб путешественников". Зазвичай щотижневі випуски клубу були присвячені закордону, але цього разу ведучий Юрій Сенкевич вирішив розповісти про столицю УРСР.

Вочевидь, програма була присвячена бучному святкуванню 1500-річчя Києва, організованому владою радянської України в 1982-му. Саме тоді, в рік смерті Леоніда Брєжнєва, було збудовано гігантський монумент Батьківщини-матері, реконструйовані Золоті Ворота, реставрувано для Музею історії Києва Кловський палац, споруджено музей Леніна (нинішній Український дім).

1982: Похорон Брєжнєва - труна падає у могилу (ВІДЕО)

Реконструювали також вулиці і квартали в центрі, серед них і Андріївський узвіз, який відтоді став вулицею з "мистецьким" обличчям. 

На пропозицію УРСР, 10 жовтня 1980 р. ухвалили резолюцію Генеральної конференції ЮНЕСКО, якою державам-членам ЮНЕСКО і міжнародним організаціям запропоновано взяти участь у святкуванні 1500-річчя міста Києва та популяризувати цю подію за допомогою засобів масової інформації. У резолюції "дано високу оцінку ролі Києва, який поклав початок східнослов'янській цивілізації і культурі".

З тих часів розпочалася традиція святкувати наприкінці травня День Києва. Даний сюжет, підготовлений для московського телебачення київською студією, про це все й розповідає.

Ми бачимо панораму центру, Подолу, на горизонті видно і перші мікрорайони Троєщини, показано Оболонь - а на місці тамтешніх "Липок", де прописана родина Януковичів, іще просто жовтий намитий пісок. 

Київські трамваї: як було і як стало. ФОТО

Українські телевізійники нагадують про "колиску трьох братніх народів", але підкреслюють, що Київ - їхня колиска. Хваляться й тим, що київським фотоапаратом Гагарін зробив перший знімок Землі, що перший у Європі комп'ютер теж було зроблено в Києві, що тут з'явився перший на території СРСР політехнічний інститут тощо.

Фраза "убраний у зелень Київ" зараз викликає іронію. Так само як і "підірваний Успенський собор - справа рук варварів XX сторіччя".

Дивно звучить "на Червоній площі, де відбувалися контракти". Не згадується ані слова про "українських буржуазних націоналістів", натомість нам кажуть, що у грудні 1918-го "білогвардійці вели на розстріл революціонерів - героїв придушеного ними повстання". А шрами від куль на будівлі "Арсеналу" залишилися від царя Миколи і його підручних".

Майдан - з Леніним і щойно збудованими тоді фонтанами. У дні свят площа Жовтневої Революції стає сценою: і "такі свята на майдані - теж революційна традиція". :)

У Бабиному яру замучено "200 тисяч жінок, старих людей, військовополонених". Жодної згадки про євреїв.

Багато старого Подолу, забудови Гончарів і Кожум'яків, є згадка про Булгакова з меморіальною дошкою на його будинку на Андріївському узвозі. Про Києво-Могилянську академію - винятково у минулому часі.

Найбільше ж кидається в око те, що Київ майже позбавлений реклами.

Інше відео 1983 року: Рейган називає СРСР "імперією зла" і засуджує американських "противсіхів"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.