Спецпроект

2009: "Шахтар" виграє останній Кубок УЄФА

Рівно два роки тому "Шахтар" здобув свій перший успіх у Європі, вигравши Кубок УЄФА. Перемога українського клубу у єврокубку викликала стихійні нічні радісні маніфестації по всій країні.

Ця перемога стала більш знаковою, що це був останній турнір - потім він змінив формат, ставши Лігою Європи. Давайте згадаємо ті емоції, подивившись цю нарізку найбільш драматичних моментів матчу.

Для команди, яка колись була "міцним середнячком" радянського футболу і впевнено нарощувала свій потенціал в чемпіонаті України (6-разовий чемпіон), то був справжній прорив психологічного бар'єру.

Донецький Пеле, якого всі ніжно називали "Бабуся"

Після того, як бразильсько-балкансько-українська збірна перемогла у Стамбулі німецький "Вердер", гірники вже не повинні почуватися знічено перед грандами, як це було ще кілька років тому, коли у нападника "Шахтаря" Воробея "тряслися колінця".

Забивши першими, шахтарі пропустили від бременців. Основний час так і завершився нічиєю 1:1, тож довелося грати два додаткові тайми по 15 хвилин кожен. На 97-ій хвилині Жадсон забив переможний гол.

1966: "Динамо" виграє Кубок і стає чемпіоном СРСР (ВІДЕО)

Перемога українського клубу у єврокубку викликала стихійні нічні радісні маніфестації по всій країні. Особливо веселилися у Донецьку, де рідний клуб є основоположною частиною регіональної ідентичності. Але це вже інша історія.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.