Спецпроект

1989: радянський спецназ розганяє мітинг за незалежність у Тбілісі

Відеохроніка кривавого розгону мирного мітингу 9 квітня 1989 року у Грузії. 19 трупів, із них 17 - жіночих. Керівник силової акції Ігор Родіонов потім став міністром оборони Росії і депутатом Держдуми. Він вважає, що світом керують масони.

У квітні 1989 року перед урядовими будівлями у Тбілісі голодувала молодь, яка вимагала від Москви дотримання цілісності Грузинської РСР (у березні в Абхазії почався рух за вихід із складу Грузії), а потім і самостійності. Це нагадувало нашу студентську революцію на граніті, яка розпочалася наступного року.

Безстроковий мітинг (фактично першу акцію з вимогами незалежності однієї з республік Радянського Союзу) організували лідери тодішнього національного руху на чолі зі Звіадом Гамсахурдіа. У відповідь ЦК Компартії Грузії надіслав у Кремль телеграму з проханням направити у Тбілісі додаткові сили міліції й армії.

На нараді в ЦК Компартії СРСР у Москві було прийнято рішення звернутися до мітингуючих "із роз'ясненням позиції" центру, а також перекинути у столицю Грузії підрозділи силовиків.

7-8 квітня на тбіліських вулицях з'явилися ці підрозділи - мотострілецький полк дивізії внутрішніх військ імені Дзержинського (елітна бойова одиниця МВС СРСР), полк десантників із Кутаїсі, ОМОН (міліцейський спецназ, створений в ті роки для боротьби із масовими заворушеннями) з російських Пєрмі і Воронежа і курсанти школи МВС із Горького (нині - Нижній Новгород).

Демонстранти почали блокувати підступи до проспекту Руставелі, де відбувалося голодування і безстроковий мітинг. Повідомлялося про силові конфлікти між грузинами і прибулики силовиками. Тбіліська міліція при цьому нібито захищала протестуючих.

8 квітня на нараді грузинських партійних керівників і силовиків за участю командуючого Закавказьким військовим округом Ігоря Родіонова і емісара з Москви Костянтина Кочєтова (замміністр оборони СРСР) було прийнято рішення розігнати мітинг.

Увечері голова Ради міністрів (радянського аналога Кабміну) Грузинської Радянської Соціалістичної республіки Зураб Чхеїдзе наказав грузинському МВС "із залученням військовослужбовців внутрішніх військ і Радянської армії вжити заходів з вилучення мітингуючих з території, що прилягає до Будинку уряду".

Далі відбулося те, що ви бачите на цьому відео.

О 4-ій ночі 9 квітня 1989 року генерал Родіонов дав наказ витісняти людей з площі. Спершу рушила бронетехніка, за нею бійці.

Спогади очевидця подій у Тбілісі в ніч на 09.04.1989

"Витіснення"відбувалося за допомогою гумових кийків, саперних лопаток і газу. Наслідком операції радянських військ стало - за офіційною інформацією - 19 трупів, з них 17 жіночих.

Причиною смертей, за висновком комісії, стало задушення під час тисняви, яка виникнула внаслідок паніки у багатотисячному натовпі. Додатковою обставиною смертельної асфікції став отруйний газ, застосований силовиками.

За даними слідчої комісії ВР Грузії, протягом місяця за медичною допомогою звернулися 4035 осіб, які постраждали в нічних подіях 9 квітня.

Також була створена комісія З'їзду народних депутатів СРСР на чолі з ленінградцем Анатолієм Собчаком, яка встановила наявність у постраждалих колотих і різаних ран і ознаки враження отруйними речовинами.

Армійське керівництво ці звинувачення заперечувало. Наприкінці відео ми бачимо, як генерал Родіонов "упевнено заявляє" про відсутність на трупах різаних і колотих ран.

Керівник СРСР Михайло Горбачов поклав вину за те, що відбулося, на армію. Потім він так само уникне відповідальності за трагедію у Вільнюсі 1991 року та інші силові придушення масових акцій.

 1991: радянський спецназ штурмує телецентр у Вільнюсі (ВІДЕО)

Кривавий розгін мирного мітингу спричинив подальші демонстрації в Грузії. Уряд республіки подав у відставку. Горбачов, КПРС і центральна влада впала в очах багатьох радянських громадян.

Керівник силової акції генерал Ігор Родіонов досі живий і зробив неабияку кар'єру. Він устиг побувати міністром оборони РФ, а потім став депутатом Держдуми (комітет з безпеки). Ось що він думає про безпеку: "Імперія зла - це США, світова олігархія і світове масонство".

У незалежній Грузії 9 квітня проголошено Днем національної єдності і пам'яті полеглих за Батьківщину.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.