Спецпроект

1984: радянський фільм про батька Тягнибока. ВІДЕО

Знятий у позитивній манері кінохроніки УРСР, фільм "Це ваша нагорода, лікарю!" розповідає про медика Львівського спортивного інтернату Ярослава Васильовича Тягнибока - майстра спорту СРСР, лікаря збірної СРСР із боксу і батька нинішнього лідера партії "ВО "Свобода".

Любителям форумних баталій буде цікаво поглянути на Тягнибока у спортивному костюмі з гербом Радянського Союзу і написом "СССР". Є в кадрі і сам Олег - разом із татом, мамою і молодшим братом Андрієм він дивиться тележурнал про свого батька. 

Невідома точна дата виходу стрічки. Згадується 1981 рік, коли лікар Тягнибок допоміг стати чемпіоном травмованому гімнасту Олександру Дитятину, а показана в кадрі італійська грамота Ярославу Тягнибоку датована жовтнем 1983 року.

Тягнибок-2004 - про "жидву і москалів". ВІДЕО

Знаючи терміни радянського кіновиробництва, логічно припустити, що фільм вийшов на екрани на початку 1984 році. До того ж не згадується про те, що головного героя немає в живих - за даними ЗМІ, Ярослав Тягнибок помер у 1984-ому, коли Олег пішов у 10-ий клас (тобто у другій половині року).

На офіційному сайті "Свободи" скупо повідомляється "трагічно загинув", інтернет-газета "Сейчас" (проект порталу "Ліга") писала про насильницьку смерть. 

Ось як про описану у фільмі історію з гімнастом Дитятиним згадував Олег Тягнибок: "За батьком тоді прислали реактивний військовий літак, яким його терміново доправили до Москви. Всю ніч він чаклував над Дитятиним: ставив йому примочки, масажував, і врешті-решт, маючи складну травму як для гімнаста, спортсмен наступного дня став абсолютним чемпіоном світу".

До речі, окрема тека, присвячена Ярославу Тягнибоку, зберігається в одній із найбільших у Європі колекцій (30 тисяч експонатів у приватній квартирі!), присвячених боксу - у львів'янина В'ячеслава Слончинського.

Серед документів і артефактів є й медаль чемпіонату світу з боксу, яку Тягнибоку-старшому подарував міністр спорту Венесуели - за те, що той перед церемонією нагородження оперативно позбавив чиновника болю у спині.

Зняв стрічку легендарний оператор "Укркінохроніки" Віктор Кріпченко.

Інше ВІДЕО з 1984 року:

Орвеллівська реклама першого Macintosh від Apple

Перша людина, яка стала живим супутником Землі

Дід Панас розповідає телеглядачам казочку про їжачка і зайчика

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.