Спецпроект

1991: радянські війська штурмують телевежу в Вільнюсі

Відеохроніка прориву радянського спецназу у Вільнюську телевежу в січні 1991 року. Беззбройні громадяни проти танків і автоматів захищають незалежність, яку Литва проголосила першою з республік СРСР. 15 трупів.

Литва проголосила незалежність у березні 1990 - першою з радянських республік. Комуністи у відповідь організували рух "Єдінство", наголошуючи на боротьбі з націоналізмом та економічному добробуті.

Цей рух підтримували чимало литовських росіян і ще більше поляків, які справді боялися місцевого націоналізму. У січні 1991-го "Єдінство" організувало масові демонстрації своїх прихильників (переважно працівників заводів) проти зростання цін. Вони навіть намагалися штурмувати Верховну раду (яка відновила незалежність).

8-9 січня в Литву прибули спецпідрозділи - елітний загін КДБ СРСР "Альфа" (той самий, що встановив радянський контроль над Афганістаном у 1979-ому) і десантники з 76-ої повітряно-десантної дивізії, яка базувалася у російському Пскові.

10 січня голова СРСР Михайло Горбачов звернувся до спікера ВР Литви Вітаутаса Ландсбергіса (на цьому відео є трохи горбачовських "аргументів") з ультиматумом - повернути на території Литви дію радянської Конституції і відмінити вже прийняті антирадянські закони.

11 січня керівник ідеологічного сектору Компартії Литви Юозас Єрмалавічюс на одному з заводів проголосив створення Комітету національного порятунку Литовської РСР, який бере владу в свої руки.

В литовські міста почали входити радянські війська. Ландсбергіс закликав литовських громадян захистити щойно набуту незалежність.

Вночі 13 січня радянська бронетехніка розпочала штурм Вільнюської телевежі і телецентру. Ці важливі об'єкти захищали звичайні беззбройні цивільні, до яких пізніше приєднався і загін українських студентів-добровольців.

Вони стояли проти танків і солдат, які били і стріляли в них. Їхньою зброєю були смішні і слабкі патріотичні пісні (вони їх співають на цьому відео). У їхній країні бушувала інфляція. З танків через рупори Комітет національного порятунку лагідно просив їх: "Браття і сестри! Націоналістичний режим, який сіяв ворожнечу в нашому народі, повалено. Йдіть додому, до ваших батьків та дітей".

Однак вони не пішли. За ніч довкола будинку Верховної Ради зібралося 50 тисяч людей, які побудували барикади і оточили свій парламент живим кільцем. Радянські війська, захопивши телевежу і телецентр (солдатська рука в об'єктиві - ось що останнім побачили литовські глядачі), не наважилися штурмувати парламент.

Спогади українця зі студзагону оборони Литви про Вільнюс-1991

В розпал подій, коли радянські війська взяли під контроль передачу інформації в країні (тоді ще не було інтернету), в Каунасі раптом запрацювала місцева провінційна телекомпанія. Мовлення розпочав технік, який закликав усіх, хто знає будь-які іноземні мови, прийти у студію і розповісти світові, що відбувається в республіці.

Через годину у студії сиділи кілька вчителів іноземних мов, які по черзі виходили в ефір. Вони мовили так до 4-ої ранку, поки їхній сигнал нарешті не зловив і не почав ретранслювати на весь світ шведський новинний канал.

Оця трансляція, напевно, і стала вирішальною. Піднявся скандал. Горбачов та радянське керівництво відхрестилося від причетності до кривавих подій, кинувши своїх прибічників і виконавців непризволяще.

В нічних подіях 13 лютого 1991 року загинуло 14 цивільних литовців (два під гусеницями, один від серцевого нападу, 11 від куль) і один офіцер "Альфи" (від свого ж рикошету). Цю дату в Литві відзначають як День захисників cвободи.

4 лютого 1991 року незалежність Литви визнала Ісландія.

Фактично, саме маленька Литва розвалила великий Радянський Союз, ставши першою по-справжньому незалежною республікою. До честі литовців, вони не стали ділити мешканців країни на громадян і негромадян, як це зробили їхні балтійські сусіди. Паспорти нової держави отримали всі - литовці, поляки, росіяни, білоруси та інші.

Це відео - кілька хвилин нічних подій під телецентром і кілька крупних планів облич, мертвих і живих. Більш детальний відеорепортаж дивіться у розділі "Календар".

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.

Пам'яті Михайла Бойчука

26 листопада 1936-го Михайло Бойчук був заарештований за звинуваченням у шпигунстві як "один з керівників націонал-фашистської терористичної організації". Після півроку слідства художника разом з учнями-однодумцями розстріляли у підвалах внутрішньої тюрми НКВС у Києві. Твори Михайла Бойчука та бойчукістів було вилучено з музейних експозицій та запасників у спецфонд і знищено.