Спецпроект

1991: радянські війська штурмують телевежу в Вільнюсі

Відеохроніка прориву радянського спецназу у Вільнюську телевежу в січні 1991 року. Беззбройні громадяни проти танків і автоматів захищають незалежність, яку Литва проголосила першою з республік СРСР. 15 трупів.

Литва проголосила незалежність у березні 1990 - першою з радянських республік. Комуністи у відповідь організували рух "Єдінство", наголошуючи на боротьбі з націоналізмом та економічному добробуті.

Цей рух підтримували чимало литовських росіян і ще більше поляків, які справді боялися місцевого націоналізму. У січні 1991-го "Єдінство" організувало масові демонстрації своїх прихильників (переважно працівників заводів) проти зростання цін. Вони навіть намагалися штурмувати Верховну раду (яка відновила незалежність).

8-9 січня в Литву прибули спецпідрозділи - елітний загін КДБ СРСР "Альфа" (той самий, що встановив радянський контроль над Афганістаном у 1979-ому) і десантники з 76-ої повітряно-десантної дивізії, яка базувалася у російському Пскові.

10 січня голова СРСР Михайло Горбачов звернувся до спікера ВР Литви Вітаутаса Ландсбергіса (на цьому відео є трохи горбачовських "аргументів") з ультиматумом - повернути на території Литви дію радянської Конституції і відмінити вже прийняті антирадянські закони.

11 січня керівник ідеологічного сектору Компартії Литви Юозас Єрмалавічюс на одному з заводів проголосив створення Комітету національного порятунку Литовської РСР, який бере владу в свої руки.

В литовські міста почали входити радянські війська. Ландсбергіс закликав литовських громадян захистити щойно набуту незалежність.

Вночі 13 січня радянська бронетехніка розпочала штурм Вільнюської телевежі і телецентру. Ці важливі об'єкти захищали звичайні беззбройні цивільні, до яких пізніше приєднався і загін українських студентів-добровольців.

Вони стояли проти танків і солдат, які били і стріляли в них. Їхньою зброєю були смішні і слабкі патріотичні пісні (вони їх співають на цьому відео). У їхній країні бушувала інфляція. З танків через рупори Комітет національного порятунку лагідно просив їх: "Браття і сестри! Націоналістичний режим, який сіяв ворожнечу в нашому народі, повалено. Йдіть додому, до ваших батьків та дітей".

Однак вони не пішли. За ніч довкола будинку Верховної Ради зібралося 50 тисяч людей, які побудували барикади і оточили свій парламент живим кільцем. Радянські війська, захопивши телевежу і телецентр (солдатська рука в об'єктиві - ось що останнім побачили литовські глядачі), не наважилися штурмувати парламент.

Спогади українця зі студзагону оборони Литви про Вільнюс-1991

В розпал подій, коли радянські війська взяли під контроль передачу інформації в країні (тоді ще не було інтернету), в Каунасі раптом запрацювала місцева провінційна телекомпанія. Мовлення розпочав технік, який закликав усіх, хто знає будь-які іноземні мови, прийти у студію і розповісти світові, що відбувається в республіці.

Через годину у студії сиділи кілька вчителів іноземних мов, які по черзі виходили в ефір. Вони мовили так до 4-ої ранку, поки їхній сигнал нарешті не зловив і не почав ретранслювати на весь світ шведський новинний канал.

Оця трансляція, напевно, і стала вирішальною. Піднявся скандал. Горбачов та радянське керівництво відхрестилося від причетності до кривавих подій, кинувши своїх прибічників і виконавців непризволяще.

В нічних подіях 13 лютого 1991 року загинуло 14 цивільних литовців (два під гусеницями, один від серцевого нападу, 11 від куль) і один офіцер "Альфи" (від свого ж рикошету). Цю дату в Литві відзначають як День захисників cвободи.

4 лютого 1991 року незалежність Литви визнала Ісландія.

Фактично, саме маленька Литва розвалила великий Радянський Союз, ставши першою по-справжньому незалежною республікою. До честі литовців, вони не стали ділити мешканців країни на громадян і негромадян, як це зробили їхні балтійські сусіди. Паспорти нової держави отримали всі - литовці, поляки, росіяни, білоруси та інші.

Це відео - кілька хвилин нічних подій під телецентром і кілька крупних планів облич, мертвих і живих. Більш детальний відеорепортаж дивіться у розділі "Календар".

Передвістя Голодомору. Рік 1929-й

В архівних фондах розвідки знайдено документ ГПУ УСРР, датований 1929 роком, під назвою «Про чергові завдання в роботі з активною українською контрреволюцією» і з поміткою зверху – «Зберігати нарівні з шифром». У ньому ще за три роки до початку масштабного голоду в Україні простежується, як сталінські спецслужби фіксували «невидимий сплеск антирадянської активності на селі», відродження повстанських комітетів, проникнення із-за кордону розвідників УНР в усі регіони для підбурювання селян до спротиву.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.