2013: Телевізійна "Істправда" про Волинську трагедію

"Історична правда з Вахтангом Кіпіані" робить спробу максимально різнобічно та об’єктивно проаналізувати весь комплекс причин кривавого конфлікту українців та поляків на Волині, що запалав більш ніж 70 років тому.

Ведучий Вахтанг Кіпіані зібрав масив свідчень та коментарів аналітиків і безпосередніх учасників подій на території Волині і у Польщі.

Зокрема, можна буде почути думки з приводу Волинської трагедії екс-міністра закордонних справ Польщі Адама Ротфельда (уродженця м. Перемишляни), знаного композитора Кшиштофа Дембського (батько якого дивом вижив під час різні на Волині у 1943-му році), екс-губернатора Волинської області Бориса Клімчука (дядька якого по-звірячому вбили поляки), голови Об’єднання українців Польщі Петра Тими та єдиного етнічного українця у парламенті РП – Мирона Сича.

Лейтмотивом програми "Історична правда з Вахтангом Кіпіані" 9 липня можна вважати висловлювання запрошеного у студію експерта – історика Володимира В’ятровича, який цитує висловлювання Хосе Ортеґи-і-Ґассета. Іспанський філософ, говорячи про необхідність не забувати про уроки минувшини сказав: "Історія не вчить нас, що робити в майбутньому, але чітко вказує, чого не варто робити в майбутньому".

Історик В’ятрович переконаний, що прикрі наслідки польсько-українського конфлікту у 40-их роках минулого століття – "це якраз та історія, яка каже, чого робити не можна".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.