1986: віртуальна 3D-модель міста Прип'ять - до аварії на ЧАЕС

У 2006 році силами учасників форуму pripyat.com було розпочато роботу зі створення тривимірної моделі Прип'яті - міста енергетиків, збудованого у 1970 році для обслуговування Чорнобильської АЕС. Дещо з виконаної роботи її автори представили для "Історичної Правди".

"Ми хочемо зберегти Прип'ять хоча б у віртуальному просторі, зробити своєрідний музей, - сказав ІП президент громадської організації "Центр Прип'ять.com" Олександр Сирота. Хочемо дати можливість побачити місто таким, яким воно було в період свого розквіту".

Активісти не можуть створити музей реальної Прип'яті, тому що місто збираються зносити.

Наразі над проектом "Прип'ять-3D" працює невелика команда з 4-5 ентузіастів. Оскільки плани і креслення втрачені, вони працюють "у полі", обміряючи будівлі в натурі і фотографуючи вікна, двери тощо для текстур, які після обробки будуть накладені на моделі будівель.

Провідний організатор - колишній припятчанин Володимир Литовченко. Інші переселенці з міста надсилають свої фото Прип'яті, що допомагає відновити деталі архітектури і ландшафту.

Відпрацьована центральна частина міста - площа з основними прилеглими до неї вулицями. Створено повну модель території, з дорогами, бордюрними каменями, газонами, елементами благоустрою у вигляді ліхтарів, лавок, урн тощо.

Частина моделей готова практично повністю, як наприклад, типові прип'ятські дев'ятиповерхівки серії 121-60-25, ДК "Енергетик", ресторан "Полісся", магазини, "Білий дім" - багатоповерхівка із вбудованим магазином "Райдуга" в центрі, де жило станційне керівництво, каси "Аерофлоту", гуртожитки тощо.

Реліз альфа-версії проекту "ПРИП'ЯТЬ 3D" заплановано на 2015 рік. Реконструкція будівель робиться у 3D Max, з максимально доступною достовірністю та історичною відповідністю - так, як це було до квітня 1986 року.

"Мертва Прип'ять у тривмірному вигляді нам не потрібна. Вона вже є в дійсності, - кажуть ентузіасти. - Ми створюємо історію, пам'ять. Живу Прип'ять - таку, якою вона була до аварії".

Дивіться також:

1986: перше повідомлення про аварію на ЧАЕС по радянському ТБ. ВІДЕО

1986: новинний сюжет про Чорнобиль на американському ТБ. ВІДЕО

"Подвиг, рівний фронтовому". Як КДБ УРСР брав участь у ліквідації

Валентина Шевченко: "Провести демонстрацію 1 травня 1986-го наказали з Москви"

Початок Чорнобиля. КПРС ігнорувала попередження про можливу аварію

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.