Спецпроект

1933: Жорна голоду - фільм про Голодомор

"...Як Вітя помирав, я гарно пам’ятаю. Мама варила картоплю в чугунку, вже весна була. Така маленька картопля, тільки зав’язалась, мов голубине яйце. І вона вже майже закипіла, пінкою вже взялась. Вітя лежав і весь час казав: "Мамо, їсти хочу, мамо їсти хочу…"

"Вона йому: Вітюша, зараз закипить, я принесу. Ще хвилинку..." Принесла, а він вже помер.. Мати все життя потім повторювала, як щоб я на дві хвилини раніше принесла, Вітя б жив..."

Документальний фільм "Жорна" присвячений подіям 1932-33 років у Харківській області. У стрічці говорять тільки старики – діти тих часів. Жодного голосу за кадром. Жодних коментарів, висновків. Жодної політики. Тільки спогади свідків та цитати з архівних документів.

Режисер і автор сценарію Анна Гін:

"Коротко: коли відкрили вільний доступ до архівів, я, як журналіст, полізла читати. Документи вразили. Накази, рознарядки, описи. Харківська область. Тут, навколо. Поруч. Сотні свідчень про злочини. Тисячі людських життів.

Далі було усе логічно і очевидно. Треба їхати. Шукати, знімати, записувати. Навіть якщо це 1925-й рік народження – можуть щось пам’ятати, розповісти... І ми поїхали".

Знімальна група проїхала три з половиною тисячі кілометрів, об’їхала усі 30 районів Харківської області, відзняла 17 годин відео. Слово "Голодомор" у фільмі не звучить жодного разу.

Фільм вийшов у 2008 році на харківському каналі ОТБ.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.