1986: Віктор Цой стає кінозіркою в Києві. ВІДЕО

З цього українського фільму під назвою "Кінець канікул" почалася кар'єра Цоя як актора. А сам фільм був першим музичним кліпом УРСР часів перебудови. Сьогодні Віктору Цою виповнилося б 50 років. Про що б він співав зараз?

В червні 1986 року випускник Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого Сергій Лисенко привіз у Київ не дуже відомий на той час ленінградський музичний гурт "Кіно".

Лисенку тоді мав 21 рік. Йому подобалася музика, котру грали хлопці, і він хотів зняти "Кіно" у своїй дипломній роботі. Минуло ледь більше місяця після аварії на ЧАЕС - і спорожнілий від людей Київ був до послуг музикантів, які поселилися в готелі "Славутич" на Русанівці.

Києва в цій короткій стрічці під назвою "Кінець канікул" небагато, переважно вода - озеро Тельбін на Русанівці, атракціони в Гідропарку, щось схоже на парашутну вишку на Трухановому острові і недобудовані сталінські тунелі під Дніпром.

"Побутові" кухонні кадри знімалися на Виставці досягнень народного господарства, музична частина - в Домі музики на "Либідській" і в павільйонах "Укртелефільму" на Лівобережці.

1983: Київ останніх років застою. ВІДЕО

Сюжет доволі крихкий - герой Цоя хоче співати, його не розуміють, він заводить родину, намагається жити розміреним життям, аж поки не йде пити "Пепсі" (чисто київська тема на території УРСР :) ) в кафе, де йому ввижаються лікарі, котрі колупаються в його нутрощах - і тоді Цой скидає футболку, кудлатить хайр і виходить з гітарою в сонячний світ.

Насправді ж цей сюжет є тільки клеєм для чотирьох пісень "Кіно". Фактично Сергій Лисенко на державний кошт зняв перші перебудовчі "відеокліпи" радянської України. Гроші, до речі, на дипломну роботу виділялися непогані: виробництво "Кінця канікул" коштувало бюджету республіки 20 тисяч карбованців - еквівалент двох легкових автомашин.

Титри до Цоєвого кінодебюту - символічний перехід від сталінсько-брежнєвської епохи до сучасного недокапіталізму. Майстерню, в якій учився Лисенко, очолював класик українського радянського кіно Тимофій Левчук, автор "Думи про Ковпака" і незмінний керівник Спілки кінематографістів УРСР.

Мінкульт відкрив меморіальну дошку Тимофію Левчуку

Сам Сергій Лисенко в часи незалежності вів і знімав різноманітні шоу для телеканалів "1+1" та "Інтер". Актор Олексій Ковжун, який у кадрі поруч із Цоєм, теж подався в ТБ і рекламу - його називали творцем проекту Блоку Тимошенко "Ідеальна країна". Промайнув у титрах і Анатолій Векслярський - рокер і водночас легендарний DJ Толя з радіопередачі рейв-епохи 90-их "Місячні тромбони".

А що було далі з Цоєм, знають, напевно, усі. Відзнявши кліпи, музиканти "Кіно" полетіли додому. Цой залишився зніматися в ігрових епізодах і написав на балконі готелю "Славутич" пісню "Спокойная ночь". Потім теж повернувся в Ленінград, влаштувався кочегаром в котельню "Камчатка", а восени почав зніматися вже у "великому" кіно - в "Ассі".

В 1987 він знявся ще й у "Голці", а потім записав альбом "Группа крови". В 1988-му Цой уже був символом молодого покоління останніх років СРСР - усі хочуть змін, але не знають яких. "Кіно" збирає стадіони, юнацтво відрощує волосся, вдягає чорне і співає пісні з суровою цоєвською інтонацією.

В 1989-му, через три роки після "Кінця канікул", журнал "Советский экран" визнає Цоя кращим актором року. Музикант починає писати новий альбом, який вийде вже після його смерті.

15 серпня 1990 року Віктор Цой, заснувши за кермом свого "Москвича-2141" (останній писк радянського автопрому), розбивається на трасі неподалік Риги. Ще через рік розвалюється СРСР.

1991: Горбачов оголошує про свою відставку і кінець Союзу. ВІДЕО

Фільм "Кінець канікул" стає культовим у середовищі кіноманів. Верба на березі озера Тельбін досі жива. Біля неї досі збираються прихильники творчості "Кіно", а міська влада хоче встановити там пам'ятник.

Сьогодні Віктору Цою виповнилося б 50 років. Про що б він співав зараз? Протестував проти режиму, як Шевчук? Підтримував би режим, як Кінчев? Подався б у внутрішню еміграцію, як померлий недавно Лєтов?

Але він помер у 28 років. Можливо, тому тінейджери нинішньої епохи недокапіталізму так само слухають його пісні, хочуть змін і пишуть на численних стінах пам'яті "Цой жив".

Читайте й дивіться на ІП інші матеріали за темами "Музика" й "Кіно"

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!