1987: київське "Динамо" виграє Кубок СРСР

10 років тому помер Валерій Лобановський. На цьому відео - один із численних моментів його тріумфу. 1987 рік, "Динамо" (Київ) завойовує у Москві кубок Радянського Союзу. Програючи 1:3, кияни зрештою перемагають.

Москва, Лужники, червень 1987 року, фінал Кубку СРСР. Другий зоряний час "динамівців" і перший зоряний час Валерія Лобановського в якості тренера. Ось він, молодий і стрункий, обнімає своїх підопічних-переможців.

Торік він виграв багато трофеїв - чемпіонат СРСР, Кубок Кубків УЄФА, британський журнал World Soccer назвав його другим (після бельгійця Ґі Тіса) найкращим тренером світу. Тепер настав час завоювати ще й Кубок СРСР, вп'ятеро за тренерську кар'єру.

Це не дуже якісно записане відео демонструє те, що в радянському футболі називали "класом команди" - поступаючись мінським динамівцям 1:3, кияни зрівняли рахунок, не пропустили у додатковий час і зрештою виграли в серії післяматчевих пенальті. Ми пропонуємо вам подивитися останні хвилини цього матчу.

Загалом легендарний Лобан, поєднуючи інтенсивні тренування з математичним моделюванням ігрових ситуацій, вісім разів робив київське "Динамо" чемпіоном СРСР і шість разів вигравав Кубок. Зрештою "Динамо" стало найбільш титулованим клубом у чемпіонаті Радянського Союзу.

Дивіться також:

1966: "Динамо" виграє Кубок і водночас чемпіонат (ВІДЕО)

1961: "Динамо" руйнує московську монополію на чемпіонство в Союзі

Головний стадіон Євро-2012: від "Червоного" до "Олімпійського"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.