Спецпроект

1996: перше "Шоу Довгоносиків" - казочка про Курочку Рябу

"Це побачення в нас називається шоу" - хто пам'ятає угарну заставку "Шоу довгоносиків", у того має здригнутися серце. Місцями "довгоносики" були справжньою контр-культурною міною в серці тогочасного ТБ. Було весело і дуже часто смішно.

Наприкінці 1990-их ще не було масового і швидкого інтернету, тому тєлік усі дивилися, і він часто був цікавим. Телеведучі шоу і новин вважалися володарями дум. "Шоу довгоносиків" теж мало свою групу фанатів, бо досі можна почути їхні фірмові фразочки на кшталт "Бройлєра побідили!" як не в розмові, то в інтернетах.

Перший випуск "Довгоносиків" вийшов 15 років тому, і цей скетч - саме з нього. У студію напівбожевільного режисера приходить народний артист, щоб прочитати у радіоефірі казку про курочку Рябу, але на словах "не просте яєчко, а..." у нього закінчується роздрукований текст :)

Загалом протягом існування гумористичного шоу з 1996 до 1999 року було відзнято 70 півгодинних серій - чотири сезони. Виходили "довгоносики" на "1+1", "Інтері" та СТБ.

Як таке шоу могло потрапити на телебачення? Дивні абсурдні жарти, лютий суржик, спецефекти у вигляді диму, кураж і духовий оркестр пожежників. Плюс купа насильства - герої постійно лупили одне одного бітами, молотками, відрами з водою, стріляли з бутафорських пістолетів...

Розкішне доповнення додав антураж: шоу знімалося в закинутих приміщеннях кіностудії імені Довженка, тому реквізит і обстановка у багатьох кадрах "Шоу Довгоносиків" - привіт з епохи кіно й телебачення УРСР 1970-80-их.

Режисер: Віктор Приходько. Актори: Віктор Андрієнко, Валентин Опалєв, Василь Бендас, Микола Гудзь, Геннадій Корженко та інші. 

Ходять легенди, що потім "довгоносиків" купив якийсь російський телеканал, але гумору тамтешній глядач щось зовсім не зрозумів і далі пілотних випусків справа не пішла.

У пошуках Костя Щита

На початку 2021 року, гортаючи скановані копії українського щоденника "Свобода", я натрапив на вельми просте пошукове оголошення: людина, яку шукали, була родом з моєї рідної Мерефи. Як згодом стало відомо, цією людиною був Костянтин Мусійович Щит — старшина української армії та тенор Української Республіканської Капели, яскраву історію життя якого впродовж майже сторіччя тримали в таємниці родичі з двох різних частин світу.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.