Спецпроект

1960: "Сегодня он играет джаз, а завтра Родину продаст"

Радянський пропагандистський фільм про те, до чого призводить захоплення імпортною музикою, одягом і ресторанами. А також про людей, котрі з цим злом борються - про добровільних народних дружинників.

На жаль, у фільмі не вказані вихідні дані, але за одягом героїв стрічки логічно припустити, що йдеться про кінець 1950-х - початок 1960-х. Перші добровільні народні дружини зі звичайних громадян із активною життєвою позицію почали допомагати міліції у 1958 році.

"Юнцы, променявшие школу на подворотни ГУМа, торгуют товарами собственного производства" - себто саморобними платівками, вирізаними з рентгенівських знімків. Так тоді, ще до появи магнітофонних касет, поширювали ідеологічнo ворожу музику - рок-н-рол та інший джаз.

Крім музичних бізнесменів, автори стрічки гнівно таврують стиляг і тунеядців, які замість вливатися у широкі ряди будівничих комунізму живуть недалекими особистими інтересами. Але дружинники наведуть порядок.

Веселих свят! :)

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.