Спецпроект

1964: бойове ЛСД - експеримент у британській морській піхоті

Кінохроніка про те, як досвід хіпі впроваджували в армію. Через 50 хвилин після вживання наркотику радіообмін з підрозділом ускладнився,щоб не сказати унеможливився. Один із солдатів кинув зброю і поліз на дерево "погодувати птахів"...

В перших числах грудня 1964 року в 40-му підрозділі морських піхотинців її величності провели експеримент з вивчення впливу диетиламіду лізергінової кислоти на солдатів в умовах бойових дій.

Через півгодини після початку досліду його учасники "розслабилися", а одному довелося надавати допомогу. Ще за десять хвилин радисти і гранатометники не змогли транспортувати далі свій вантаж, а атакуючий підрозділ загубився "у лісі, зайнятому противником".

"Через 50 хвилин після вживання наркотику радіообмін з підрозділом ускладнився,щоб не сказати унеможливився, - безпристрасно розповідає коментатор, в той час як на екрані солдати обплутують дріт слухавки довкола дерева і регочуть. - Однак командири підрозділу продовжували спроби виконати завдання".

Однак через 70 хвилин, коли один із солдатів кинув зброю і поліз на дерево, "щоб погодувати птахів", командири теж здалися, попадали на землю і почали веселитися разом із підлеглими.

Американці теж проводили подібний експеримент - щоб зрозуміти, чи варто розпилювати наркотик над ворожими позиціями. Очевидно, коли вони побачили, як відділення морпіхів тупить під час маршових вправ, то їм стало смішно і вони відмовились.

Аналогічним дослідом може похвалитися армія Чехословаччини, яка годувала своїх офіцерів кислотою у 1970-их. Це відео зі звуком, є навіть субтитри - і хто знає українську, може багато що зрозуміти.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.