8 грудня 1917: Залізне підтримує Центральну Раду, а не більшовиків

Постанова Залізнянської сільської громади

В селі Залізному, Бахмутського повіту на Катеринославщині на загальному зібранні сільської громади постановили таке:

1) На території Укр. Народньої Республіки визнаємо єдину владу Українську Центральну Раду.

2) Урядом на Україні визнаємо тільки Укр. Генеральний Секретаріат.

3) Щиро вітаємо третій Універсал Укр. Центр. Ради.

4) Рішуче протестуємо проти того, щоб нашу територію Української Народньої Республіки розділяли на колонії, як напр.: щоб Донецько-Криворіжський Басейн прилучили до Російської Республіки з містом Харьковом (Постанова краєвого з'їзду Рад Робітничих Депутатів 17-го листопада 1917 року).

5) Цілком підтримуєм постанову Української Центральної Ради про скликання Укр. Установчої Ради.

6) Просимо Укр. Центральну Раду негайно зробити розпорядження, щоб усих вояків, які приїхали до нас у село забрали звідціля, тому що вони тут зовсім непотрібні (для оборони ми маємо "Вільне Козацтво" й безладдя тут нема), а вони тільки руйнують нашу продовольчу справу.

7) Прохаємо Укр. Центральну Раду роспочати марні переговори.

Нова рада, 1917, № 203, 8 грудня, С. 2.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.