22 жовтня 1919

22 жовтня 1919: Жах

У середині жовтня 1919 року Київ пережив масштабний єврейський погром. Причиною стали антисемітські статті у газетах "Киевлянин" та "Вечерние огни". У цих статтях євреїв огульно звинувачували у підтримці більшовиків

Все більше і ясніше вимальовується київська трагедія — здача Києва добровольцями, захоплення його більшовиками, бої на вулицях, і нарешті — другий вступ добровольців у Київ.

Коли б захотіли ми одним словом означити київські події, ми сказали б тільки — жах! Жах від котрого холоне кров, піднімається волосся до гори.

Жах, котрий погасив людську совість, людські почування, людську душу, а замість того — звірина злоба, криваве божевілля, якийсь дикий садизм і неймовірна, нечувана жорстокість, безглузда жадоба руйнувати, катувати, знущатись.

Так уявляється нам київська трагедія, або краще — чорнозвірине "мракобѣсіе".

Київські події можна розмежувати на два моменти: перший — захоплення Києва більшовиками і боротьба на вулицях з усіма її страшними наслідками: бомбардуванням міста із важких гармат, руйнуванням будинків, розстрілом мешканців і т. д.

Другий момент — повернення Києва добровольцями.

З цього моменту, власне й починається та кривава оргія, яку ми охарактеризували одним словом — жах!

Добровольці, повернувши Київ, стали шукати винуватця свого ганебного утікання з Києва.

Газета
Газета "Вечерние огни" опублікувала статтю з звинуваченнями євреїв у пострілах по денікінцях. Це і стало одним приводом до погромів. Згодом інформацію спростували, але погромників уже було не спинити

Таким винуватим, розуміється, став "жид". А раз "винуватий" наїжився, значить — ізолювати його, позбавити елементарних прав громадянина і віддати його на глум дикій озвірілій юрбі.

Таким "винуватим", кажемо, стало єврейське населення злобу, яка накипіла у добровольців за своє "доблестное 6Ѣгство" з Києва, вилито на київське єврейське населення.

Ні іспанська інквізиція, ні ті погроми, які зазнали уже євреї, не можуть дорівнятися своїм жахом і озвірінням до того, що діється зараз у Києві, бо воно виходить поза межі людського слова, людської кваліфікації.

Це просто безумний кривавий кошмар.

Розправа добровольців з євреями у Києві набирає систематичного організованого характеру.

Іде просто винищення жидів, які "продали Росію і привели більшовиків". Вирізують всіх — старих, молодих, дітей і жінок.

Озвірілі, п'яні банди московських офіцерів заливають єврейською кров'ю вулиці Києва, мстяться нелюдським способом над беззбройними й беззахисними; над тими, чия вина полягає тільки в тому, що він жид.

Російська преса в шаленій ненависті до єврейства, весь час підʼюжує хуліганські банди до помсти і "справедливої розправи" з ворогами "единой недѢлимой" Росії.

Якийсь вампірський психоз охопив денікинських розбійників. Психоз цей виливається в потворні, жахливі форми.

Над Києвом стоїть суцільний стогін, крики й прокляття жертв погрому.

Над Києвом — червона мла від людського озвіріння, лютої злоби і сліпої помсти над єврейським населенням.

М. Я.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.