17 березня 1917

17 березня 1917: Утворення Української Центральної Ради

Всю боротьбу за національне визволення українського народу доведеться українському суспільству винести виключно на власних плечах, без допомоги з чийого б то не було боку.

Активні сили українського визвольного руху в перші ж дні революції поставили на порядок денний питання про утворення українського національно-культурного і політичного центру.

Ініціятиву закладення такого центру взяли на себе члени товариства українських поступовців, серед яких перед вели будучі українські соціялісти-федералісти.

За їх проводом і було утворено в Київі в перших числах березня (ст. ст.) "Українську Центральну Раду".

Закладено було Ц. Раду по зразку загально-російських "комітетів обʼєднаних громадських орґанізацій" з тою тільки ріжницею, що рада мала бути не мійським чи ґуберніяльним центром, а всеукраїнським.

Через це до складу ради спочатку ввійшли делегати мійських київських українських культурно-просвітних, громадських і політичних установ, а також і тих всеукраїнських установ, які мали свої центральні осередки в Київі (представники політичних партій, кооперацій духовенства, вчителів, студентів, вояків).

Якогось певного, заздалегідь виробленого пляну діяльності Центральна Рада на початку свого істнування не мала. Так само не був усталений і склад. І це вийшло потім як раз на добре.

Склад Ради, її завдання і методи роботи еволюціонували без великих внутрішніх перешкод разом з розвитком української революції.

Українська Центральна Рада створена у приміщенні українського клубу "Родина" на вул.Володимирській. Ця будівля - на фото зліва.

Спочатку її робота обмежувалась тим кругом завдань, який намічався в постановах, повідомленнях і відозвах українських поступовців, про які ми вже згадували вище.

Але чим далі, то круг завдань її все ширшав, набіраючи що раз все більш національно-політичного характеру.

Роботу свою Центральна Рада повела під проводом проф. М. Грушевського (що приїхав до Київа з заслання в березні місяці і ще перед цим заочно був обраний головою Центр. Ради), якому в перші часи — в періоді формування Ради і перших її кроків — допомагали В. Коваль і X. Крижановський (представники кооперації), Д. Антонович (у. с.-д.) і представники української студентської молоді (пані Скрипник).

Порівнюючи через дуже короткий час, було протягнуто нитки поєднання між Українською Центр. Радою і ріжноманітними українськими культурно-просвітними, кооперативними, громадськими, військовими, професійними і політичними організаціями, що істнували на Україні і поза Україною: на Кавказі, в Сібіру, в Московщині, і навіть, в Америці.

Національні комітети, ради, "Просвіти" і спілки, що виникли в ріжних місцевостях України, посилали своїх делегатів до Центральної Ради, то для участи в її роботі, то для взаємної інформації і одержання від Ради вказівок, вважаючи Центральну Раду своїм керуючим центром.

Популярність Центральної Ради зростала надзвичайно швидко, особливо в селянських і салдатських масах.

Народні маси з надзвичайним довіррям горнулись під її крило, вважаючи Раду своєю заступницею та провідницею.

Христюк П. О. Замітки і матеріали до історії української революції: 1917—1920 рр.: у 4 т. Т. 1. — Wien: б. в., 1921. — С. 15-16.

Вечір п'ятниці. Останні години перед Чорнобилем

«Я маю кілька питань, багато питань», — пролунав схвильований голос Трегуба. «Це не телефонна розмова. Без мене не починайте», — коротко відповів Дятлов. Ще через деякий час наче нізвідки зателефонував начальник Дятлова, сам Микола Фомін — він також наказав Трегубу не починати без Дятлова. Зміна нарешті була готова приступити до зупинки реактора. Ураховуючи, що це випробування мало зайняти трохи менше ніж дві години, Трегуб розраховував завершити все до кінця своєї зміни, тобто до півночі 25 квітня. Вони мали поквапитися. Та де ж був Дятлов?

Створення дивізії «Галичина», як політичний проект та цивілізаційний вибір

Однією з найбільш контроверсійних сторінок українського національно-визвольного руху є історія дивізії військ СС «Галичина». Практично кожне згадування дивізії в науковій літературі чи публіцистиці, супроводжується розповсюдженням міфів та пропагандистських штампів.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.