29 січня 1918

29 січня 1918: Dulce et decorum est pro patria mori!

Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не завішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи!

Солодко і гарно вмерти за отчизну, – каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо.

Солодко і гарно!

Се затямили вони – і не опустили тої рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав трудового люду.

Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти в сій святій боротьбі!

Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не завішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи!

Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення сеї свободи!

От у сій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронту її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власти над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістьдесят з верхом літ.

Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю і кров пролили сі молоді герої, котрих ми нині провожаємо!

Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартости свому народові!

Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо!

Стримуйте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж, ті котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну!

Їх слава і вдячна память про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині до віку!

На порозі Нової України. – Київ, 1918. – С. 85.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.